ЗАХОПЛЮЮЧА БОРОТЬБА МЕТАЛУ ТА ЛЮДСЬКОЇ СИЛИ ДУХУ

20 жовтня в Обухові успішно пройшов Відкритий Чемпіонат Обухова та Обухівського району з окремих вправ пауерліфтингу Організатор змагань – атлет і тренер Максим Єльський, організаційна підтримка Громадської Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» та Комітету Пауерліфтингу України (Богдан Воробей і Ко). Турнір відбувався під егідою федерації пауерліфтингу України UPC. Генеральним спонсором чемпіонату виступив відомий у місті підприємець і меценат Ігор Лавренюк, спонсорами – голова Обухівської райради Костянтин Шушаков та депутат райради Лариса Ільєнко. Завдяки фінансовій підтримці спонсорів для спортсменів міста і району участь у турнірі була безкоштовною. Змагалися у турнірі спортивні клуби: обухівські «Аякс» (найбільше учасників, тренер Богдан Мишко), «Ферамон» (тренер Альбіна Бойко), «Ф1» (тренер Максим Єльський), германівський «Самсон» (тренер Микола Матвієнко) - всього більше 50 учасників. Професіонали і аматори змагалися у своїй ваговій категорії в жимі лежачи і становій тязі. Розповідає ініціатор і організатор чемпіонату Максим Єльський: Це був Перший Відкритий чемпіонат міста Обухова та Обухівського району з окремих вправ пауерліфтингу. Відбувався він в актовому залі Обухівського районного центру культури і дозвілля. Усі учасники задоволені організацією турніру і можливістю позмагатися. Кожен з них отримав Подяки від ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА», переможці були відзначені сертифікатами та подарунками, а дев’ятеро переможців в абсолютній першості отримали сертифікати на грошову винагороду від Ігоря Лавренюка. В жимі лежачи серед аматорів ІІІ місце отримав Матвієнко Микола (97,90 кг), який подолав штангу вагою 165 кг; ІІ місце – Пасічний Сергій (108,70 кг) подолав штангу 175 кг; І місце – Балабан Євгеній (76,30 кг) подолав штангу 172,50 кг. В становій тязі серед аматорів ІІІ місце отримав Матвієнко Микола (97,90 кг) підняв штангу вагою 250 кг; ІІ місце Галига Володимир (84,70 кг) підняв штангу 235 кг; І місце Жучков Олег (76,90 кг) підняв штангу 260 кг. В жимі лежачи серед професіоналів ІІІ місце отримав Жакун Антон (81,90 кг), який подолав штангу вагою 130 кг; ІІ місце – Мельник Павло (112,60 кг) подолав штангу 190 кг; І місце – Єльський Максим (94,80 кг) подолав штангу 200 кг. Тренер клубу «Аякс» Богдан Мишко так відгукнувся на проведення чемпіонату: Висловлюємо глибоку вдячність організаторам і спонсорам змагань, колегам з інших спортивних клубів, асистентам, звукорежисерам, фотокореспондентам, глядачам-вболівальникам і - звичайно ж - спортсменам за подароване свято.…
Read more...

ПІДБИТО ПІДСУМКИ ЛІТЕРАТУРНОГО ЕТАПУ ЩОРІЧНОГО ДИТЯЧОГО КОНКУРСУ «ПОБАЧИТИ СВІТ ОЧИМА ДИТИНИ»

24 жовтня відбулося засідання шановного журі літературного етапу Конкурсу, де розглядалося 158 творів 68 його учасників. Нагадаємо, що до складу журі цього етапу входять: педагоги Мостипанюк Валентина Дмитрівна, Ставнійчук Тамара Аркадіївна, члени Правління ГО «Народна Рада Обухова» Ткаченко Ірина Анатоліївна та Кравцов Валерій Васильович, старший науковий співробітник Музею-садиби Малишка Артюшенко Олена Василівна, член Національної спілки письменників України Лемешко Тетяна Василівна, очолює його член Національної спілки письменників України Наталя Василівна Любиченко. Проаналізувавши дитячі літературні твори, що надійшли на Конкурс, журі визначило призові місця та тих авторів, які будуть відзначені в окремих номінаціях. У молодшій віковій категорії через значну кількість гарних робіт конкурсні твори журі розбило на дві частини – вірші і прозу. Серед віршованих творів перше місце здобула Спасиба Марія (вірш «Осінь»), друге розділили Підтілок Макар за літературний триптих «Люблю читать свого Малишка», «Я читаю «Заповіт», «Леся Українка» та Ханенко Володимир за вірш «Перший клас», третє місце посів Фокін Степан за вірш «Осінь». Серед прозових творів першим місцем відзначено Гошовську Валерію з казкою «Лісові друзі», друге місце розділили Яцук Анастасія з «Казкою про Святвечір» та Хіміч Анна за твір «Як Сонце у гостях побувало», третє місце було віддане Мішину Денису за «Казку про лінощі». Серед відзначених в окремих номінаціях: за спостережливість – Назаренко Михайло з «Казкою про Павучка», за цікавий задум Лимаренко Мар’яна з казкою «Чудернацькі пригоди Софійки» та за простоту сюжету Чаплінська Віолетта з казкою «Кошеня для дівчинки». У середній віковій категорії найвдаліший твір «Вітерець» був у Божок Юлії, якій було віддано почесне перше місце, друге – Титоренко Валерії з «Казкою про маленьке мишеня», третє розділили Трейніс Крістіна з твором «Мандрівник осінніх вулиць» і Коломієць Анастасія з віршем «У лісочку». У різних номінаціях відзначено: за оспівування рідного краю Мітленка Андрія з віршем «Кобринка», за мальовничість образу Мороза Сергія з віршем «Маленьке лихо», за жанр легенду Ярмолюк Катрусю з легендою про походження Осені, за ніжність до природи Рогозу Варвару з віршем «Польова квіточка». Добротні твори представили дівчата-конкурсантки старшої категорії. Перше місце у ній посіла Антонова Євгенія з новелою «До яблуні на сповідь», друге – Базарна Наталія за твір «Небесний ліхтарик» і третє – Сябренко Ольга за оповідання «Приборкувачі вогню». Організатор Конкурсу –…
Read more...

ПАМ’ЯТНИК ДИРЕКТОРУ ДО ДНЯ АВТОМОБІЛІСТА

Один з директорів Обухівського автопідприємства 13238 Григорій Григорович Матвієнко двадцять років віддав цьому підприємству (1946-1966 р.р.), відійшов він в інший світ у 1966 році. Так склалася доля, що пам’ятник на кладовищі, що на Поповій горі, з часу поховання Григорія Григоровича майже розвалився. Тому коштом нинішніх акціонерів ПрАТ «ОБУХІВСЬКИЙ АТП 13238» Ігорем Лавренюком та Василем Скарлатом було встановлено новий пам’ятник. А встановили його якраз до Дня автомобіліста працівники автопарку Михайлюк В.В., Палига В.Б. та Курінний С.В.
Read more...

УСПІШНІ ПІДПРИЄМЦІ ПОВИННІ КЕРУВАТИСЯ НЕ ТІЛЬКИ ПРИВАТНИМИ ІНТЕРЕСАМИ - ПРЕСТИЖНО ПРАЦЮВАТИ ТАКОЖ І ЗАДЛЯ РІДНОЇ ГРОМАДИ

Усе краще, що людство надбало у духовно-культурному плані, то воля і кошти меценатів, які добровільними пожертвами зводили храми і підтримували художників. За прикладами далеко в історію ходити не треба. Візьмемо попереднє століття в українській історії. Що залишилося в архітектурі і мистецтві нашої столиці після 80-річної комуністичної руйнації? Споруди лікарень, університетів, шкіл репресованих заможних родин Терещенків, Ханенків, Харитоненків, Тарновських і їх твори мистецтва. За радянських часів була стерта пам’ять про цих сподвижників, а саме поняття меценатства ліквідоване. Інтегруючись в цивілізовану світову спільноту, в сучасній Україні зрозуміли, що без новітнього меценатства культурний розвиток буде неповноцінним. Адже державні установи згори донизу залишаються неповороткими і нечутливими до мистецьких тенденцій. Підростають і дотягуються до рівня знаменитих попередників і благодійники місцевого рівня. Про це новітнє суспільне явище напередодні Дня Обухова розмірковує обухівський підприємець і меценат, Голова Правління Громадської Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Ігор Лавренюк. Я знайомий з історією розвитку бізнесу родин Симиренків, Терещенків та інших достойників. Важкою працею і підприємливістю досягали вони своїх статків. Коли стали користуватися працею найнятих працівників, зрозуміли, що і для них потрібно створювати гідні умови життя і праці, бо, як відомо, рабська праця непродуктивна. Вони починали будувати житло для робітників, школи і лікарні, а в столиці – університети, госпіталі, музеї. Тодішні підприємці гуртувалися між собою і рівнялися один на одного. У їхньому товаристві не було місця нечесним і скупим. Кожен з них мав за честь увіковічнити себе у будинках прекрасної архітектури, у виданнях знаменитих поетів, у колекціях славетних художників. Ними підтримувалися перші українські театральні групи, перші газети українською мовою. Вони запроваджували прогресивні технології в сільському господарстві, як Чикаленко, зі своєю конкурентоспроможною продукцією виходили на європейські ринки, як наші обухівські кабанники. Он у Григорівці й досі люди живуть у будинках, споруджених останнім власником цукроварні. Меценатство тоді було нормою. Мало-помалу це явище починає відроджуватися. Це видно, зокрема, по всеукраїнських акціях: конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика, літературному конкурсі «Коронація слова». Я називаю тих меценатів, які не будують на цій благодійності свій зиск. А в нас в Обухові набуває популярності щорічний дитячий літературно-художній конкурс «Побачити світ очима дитини», заснований Громадською Організацією, правління якої Ви очолюєте. Безцінними є краєзнавчі видання і мистецькі проекти, спонсоровані Вами. Чому…
Read more...

ОБУХІВСЬКА КРИНИЦЕ, КРИШТАЛЕВА ВОДИЦЕ, ТИ УСІХ НАПУВАЄШ, БО ЧАРІВНУ СИЛУ МАЄШ

Як тлумачить словник, криниця - це глибоко викопана й захищена цямринами (цябринами) від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі. А якщо по-народному, то криниця – це джерело життя, без якої воно неможливе. Тому українці завжди ставилися до криниці, до джерел, що напували її, шанобливо, як до святині. Відходять у минуле обухівські криниці, їх замінюють водопровід та куплена у пластику вода. Ні здоров’я від них, ні тієї радості, яку несли нашим пращурам незабутні криниці. А наш Обухів був щедрий на криниці. А НА ЦЯБРИНИ ЩЕ Й БУКЕТ ПОСТАВЛЯТЬ Перлиною Березівки я називаю криничку по вулиці 8 Листопада. Наш куток називався так романтично, бо подвір’я сусідки баби Березівни прикрашали розкішні берези. І в будь-яку пору року ними милувалися прохожі. На кутку було три криниці: Бойкова, Лук’янцева і на вигоні – з технічною водою. Протоптана дорога була до Лук’янцевої. Із центру всі організації ходили до неї. У службових графинах тільки наша водичка виблискувала. Казала моя мама Олександра Михайлівна Гитун, що на будь-яку причину брали воду з нашої криниці. Бо з неї узвар вдавався найсмачніший. Біля нашого двору на лавці стояло коромисло і верьовка (це щоб від дальніх хат їх не нести). А люди йшли зі своїми відрами – чистими і блискучими. Покористуються і покладуть все на місце, ніхто не смів украсти. Люди жили за принципом «Не клав, то й не бери». Два десятки дворів були хазяйновиті, порядні і згуртовані. Було, санепідстанція вкине хлорки в криницю, навіть без попередження. Прибіжу по воду, а там крейдою написано «затравлено», то гайда до знаменитої Ракової криниці, що біля дорожнього відділу, неподалік Михайлівської церкви. Однак той день для дітей був радісною подією , бо понасходиться люду відливати воду, чистити нашу криничку. А баба Марта, було, оббіжить попід хатами і по організаціях в центрі, данину збере (по 50 копійок чи карбованцю) та й накупить поїсти ще й до їжі. То й нам, дітям, щось смачненьке перепадало. А на цябрини ще й букет поставлять – отак раніше шанували дар Божий. Коли люди вмивалися, казали : «Свята водичко, умий личко, хвороби змий, зуроки та все нечисте». Та так шанували і дякували цілющій, що й невіруючі приєднувалися. Довго служила Лук’янцева…
Read more...

РАДІСНО ЗВУЧАЛА ОБУХІВСЬКА РУШНИКОВА МЕЛОДІЯ

На День незалежності України обухівське мистецьке товариство було запрошене в містечко Андрушівку, що на Житомирщині, на міжнародний фестиваль народного мистецтва «Рушники мого краю». Щоб поїздка митців і волонтерів ГО «Материнське серце» на фестиваль стала можливою, транспорт забезпечило ТОВ «Обухівтранс» (директор О.І.Лук’яненко). Стрижнем обухівського мистецького «десанту» став знаменитий обухівський «шитий» рушник, який представляв музей-садиба Андрія Малишка та народний майстер з вишивки, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Світлана Зохнюк. Доповнювали обухівську експозицію вузлові ляльки обухівської майстрині Світлани Біркіної та місцеві краєзнавчі видання, які популяризувала член Національної спілки письменників України Наталя Любиченко. Своїми враженнями від участі у фестивалі діляться його обухівські учасники. Наталя Любиченко, письменниця: Ми вже три роки їздимо Україною з обухівським рушником. Скрізь його зацікавлено розглядають. Але в Андрушівці до нього було буквально паломництво. Жоден учасник фестивалю (а це сотні людей з усіх куточків України і зарубіжжя) не обминув нашу експозицію. Дехто, не вірячи моїм словам про унікальні характеристики нашого вишиваного дива, обмацували його руками, шукаючи зворот, допитувалися про кожну деталь орнаменту. А Світлана Сидорівна тут же з голкою і ниткою демонструвала техніку обухівського вишиття. Я була вперше на міжнародному фестивалі. Підходили до нас делегації з Польщі, Прибалтики - усі фотографувалися біля наших рушників. Пан Василь з Івано-Франківщини, який привіз півдесятка своїх шедеврів - весільних рушників, був настільки вражений обухівським шитвом, що не міг від нього відірвати очей. Пані Орися, педагог і музикант з Рівненщини, так висловилася: «Це радісно звучить обухівська рушникова мелодія». А я була особливо вражена приміщенням Андрушівської школи мистецтв з великим концертним залом, двома просторими хореографічними класами, з душовими і окремими шафками в роздягальні. Порівнювати її з приміщенням нашої міської школи було б навіть некоректно, хоч наші талановиті діти заслужили навчатися в комфортних умовах. Нам у цьому плані є в кого переймати досвід. Валентина Іванівна Хара, волонтер ГО «Материнське серце»: Я побувала в багатьох місцях України і за кордоном, але такого фестивалю я ще не бачила, як не бачила я ніде у світі таких рушників, які представили обухівці. За кордоном таких рушників нема. І такого вишиття ніде нема, яке продемонструвала Світлана Зохнюк. Величезне значення має також місце проведення фестивалю, його творча аура. І виставки, і концерт, і…
Read more...

З Днем Обухова, шановні земляки!

У цей день ми особливо щемно відчуваємо себе часточкою великої обухівської родини. Це свято всіх, хто тут народився і виріс, хто приїхав колись, щоб залишитися назавжди у місті з особливим колоритом, традиціями й історією. Дякую усім краянам, небайдужим до долі рідного міста, дякую за співпрацю і прагнення змінювати життя в ньому на краще. Бажаю всім нам наснаги, мудрості і наполегливості у досягненні спільної мети, яка об’єднує нас у любові до рідного міста і щирій праці задля його майбутнього. Ігор Лавренюк, Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Read more...

Художниця Параска Коломийко: «ПИСАТИ ПРО ГОЛОВНЕ І ВІЧНЕ»

Більше п’ятнадцяти років минуло з часу останньої виставки обухівської художниці, Почесної громадянки Обухова Параски Коломийко. Та, остання виставка, означила сороковини з дня її відходу в інший світ. А сталося це 16 червня 2002 року. Було Парасці п’ятдесят… І тільки-но в обухівської інтелігенції з’явилася можливість знову запросити земляків погрітися біля Парасчиних пейзажів і натюрмортів, виставка відчинила двері. Цьому люб’язно сприяли міська організація Аграрної партії та Громадська Організація «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА», а організував її музей-садиба А.Малишка. У затишному офісі партії розмістилися чотири десятки робіт в основному з приватних колекцій. Роботи різних творчих періодів художниці, з чітким і впізнаваним почерком. Кожна робота – то сканування душевного стану художниці: незважаючи на її життєві труднощі і вічні житейські проблеми, твори художниці випромінюють сонячну радість, тепло і надію. З них глядач черпає живодайну енергію, яку в повсякденні не знайдеш. На презентації виставки говорили про Параску Коломийко і її творчість колеги, друзі, колекціонери. Першою із владців помітила талант художниці ще в кінці 1980-х колишня голова виконкому Обухівської міської ради Людмила Журавель. Вона підкреслила безсумнівний талант художниці і щасливий жереб Обухова, що саме тут вона жила і творила. Прислужилася вона нашому місту не тільки тим, що привчала обухівських дітей до прекрасного в школі мистецтв, а й тим, що вивела багатьох з них на професійні стежки. Її неоціненна заслуга перед містом ще й у тому, що завдяки принциповій позиції, високому професіоналізму і відповідальному ставленні до дорученої справи Обухів у 1999 році отримав символіку, чи не найкращу з-поміж інших в обухівському краї за усіма геральдичними канонами. Про це розказав родич нашого поета-земляка А.Малишка Сергій Сак. Про долю Парасчиних творів, часто драматичну, як і її життя, повідала науковий працівник музею-садиби А.Малишка, Олена Артюшенко. Було що згадати і колишньому депутату Верховної Ради України Володимиру Куліничу, якому пощастило кілька років співпрацювати з художницею. Фахово проаналізував творчість колеги по школі мистецтв Дмитро Рябченко. Викладач Германівської школи мистецтв Наталка Шевель, подруга Параски ще з художнього технікуму, звернула увагу присутніх на її складне особисте життя, яке путами пов’язало її творчі поривання. Окрасою презентації став виступ наших юних талантів – вихованки ДНЗ «Світлячок» Діанки Дзингар (середній знімок) та Романа, музиканта з волонтерської родини Новохатьків. Ця виставка приурочена Дню…
Read more...

«ОБУХІВ – THE BEST»

Напевно у кожного з нас є улюблені місця та незабутні миті, пов'язані з рідним містом, які хочеться запам’ятати. А найкраще це зробити за допомогою фото. Кожна Робота, надіслана на Конкурс, неповторна і обухівці мали нагоду їх оцінити. За результатами глядацького голосування «ГРАН-ПРІ» виборов Павло Матога із Світлиною «Завжди поруч». Авторитетне журі Конкурсу порадившись, одноголосно вирішило, що саме Ви, жителі міста і є головним журі. Тому і призові місця визначились за результатами глядацького голосування. І місце – Андрій Поздняков «Гроза». ІІ місце –Володимир Олександрович Федоров «Осінь». ІІІ місце – Ольга Разкевич «Озеро Фейхоа». Також журі вирішило відзначити «За любов до життя» Любов Павліченко. Надійшли також світлини від наймолодших учасників, але замало. Під час канікул дітки відпочивали та набирались сил і, напевно, не мали часу для фотографування. Авторитетне журі Конкурсу вирішило не оцінювати роботи, а нагородити Учасників пам'ятними призами. Дякуємо всім за участь – Ви найкращі! Щиро вітаємо переможців і зустрінемось на нагородженні, де і коли повідомимо кожного особисто за телефоном. ГО «Народна Рада Обухова»
Read more...

ЩОБ НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ НЕ ВІДХОДИЛИ У НЕБУТТЯ

Три рази на віку славиться людина: в народженні, одруженні і смерті. Але народження і смерть людина не усвідомлює, а одруження – це вже свідомий вибір. Ще донедавна кожне українське село мало свій весільний обряд. Розповім я про весільний обряд Обухова, про який дізналася від старожилів. Починалося весілля від випікання короваю. Випікали одружені жінки, які прожили у шлюбі не один рік. Запрошувала на це дійство мати нареченої. Пекли коровай в четвер або п’ятницю. Випікаючи, співали пісень про кохання з побажанням щасливої долі. Прикрашали коровай вирізаними з тіста колосками, голубами, а також живим листям барвінку, калиною – в залежності від пори року. В суботу наряджали молоду в традиційний костюм – сорочку, спідницю, корсетку, чоботи, підперізували поясом чи рушником. Особливою прикрасою був вінок, який робили із свіжих чи засушених квітів. У вінку - обов’язково калина, барвінок, колоски, сухоцвіти. Молода із старшою дружкою запрошували на весілля. Кликали усі навколишні кутки, навіть тих, хто йшов назустріч. Ввечері подружки молодої збиралися у її хаті на дівич-вечір. Дружки наряджали вільце (сосну або деревце плодового дерева), наряджали його стрічками, калиною, барвінком, горіхами, колосками. На вечорі співали пісні про прощання з дівоцтвом, про розлуку з рідною хатою, про дальшу долю молодої. У неділю вранці збиралися дівчата і наряджали молоду. Чекали, коли наречений переступить поріг. Сватів перев’язували рушниками, нареченому на правий бік верхнього одягу пришивали квітку, а старшому боярину - на лівий бік. Весільним почтом усі йшли до церкви, де відбувався обряд вінчання. Потім поверталися до хати нареченої, де на столі стояло вільце, лежав весільний рушник і коровай. Батько-мати благословляли молодих, а вільце благословлялося ними, як оберіг сімейного щастя. На весілля сходилося багато люду. Співали, грали музики, а за стіл запрошували тільки близьких. Потім був обряд продажу молодої. Брати молодої заходили за стіл, заводили свою рідню, не допускаючи до святкового столу нікого збоку молодого. Йшли торги, сипалися дотепні жарти, аж поки не продадуть наречену. Після викупу нареченої молодих обдаровували гості, а молода прощалася зі своїм родом. Дякувала батькам, родичам, сусідам за виховання, науку, за доброту і ласку. Потім батько звертався до молодят з настановою шанувати батьків, жити дружно у мирі і злагоді. Потім усі учасники весілля йшли до нареченого. Мати зустрічала…
Read more...

«ХОЧУ ЗОСЕРЕДИТИСЯ НА ЕКСКЛЮЗИВНОМУ ОДЯЗІ ЗА НАРОДНИМИ МОТИВАМИ»

Ірина Гаврилюк, як творча особистість, упевнено заявила про себe ще ученицею п’ятої школи. Її вишивки можна було часто побачити на шкільних виставках, у краєзнавчому музеї. Уже навчаючись у Драгоманівському педагогічному університеті, брала участь в авторитетних виставках разом з народними майстрами краю, переважно в Музеї народної архітектури і побуту в Пирогові. Вела гурток вишивки при Обухівському центрі творчості дітей і юнацтва, зі своїми вихованцями вишивала колективний обухівський рушник, подарований місту у 2008 році. У 2010 році здобула звання майстра вишивки, а в 2016 стала членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Пройшла школу вишиття у відомого майстра Юрія Мельничука. З 2009 року тісно співпрацює зі школою народного танцю «Божичі». З 2013 року викладає технології в Київському ліцеї №303. Незважаючи на молодість, її ім’я звучить поруч з іменами маститих наших майстринь. Вона постійно у пошуку, безупинно самоудосконалюється, несе свої знання і навички дітям. А ще вона поставила за мету створювати сучасний вишуканий одяг на основі української традиції. Про це та про інші аспекти поєднання у мистецтві сучасного з минулим розмова з педагогом і майстринею Іриною Гаврилюк. - Чому народне мистецтво тебе захопило в такому ранньому віці і що вплинуло на твоє творче зростання? - У мене вдома ніхто не займався вишивкою. Але у мене збереглася сорочка прабабусі, і коли я вдягала її, то відчувала якийсь незрозумілий тоді енергетичний підйом. Мені захотілося вишивати. Спочатку я осягла простий хрестик. А коли потрапила на курси до Юрія Мельничука, то мене вишивка захопила назавжди. Юрій Олексійович дає міцну базу і в символіці, і в техніці. Я почала вишивати рушники, у тому числі й обухівські. Орнаменти приходили спонтанно, я їх малювала зразу на полотно. Відомий київський етнограф Олександр Босий відзначає, що у моїх змодельованих обухівських рушниках максимально збережена традиція. Я ось вже сьомий рушник дошиваю. - На твій уже досвідчений погляд, чому мотиви українського народного одягу і орнаментики стають усе популярнішими? - Як ми знаємо, і раніше певна частина українців мала у своєму гардеробі кілька вишиванок чи стилізованих речей. А після Революції Гідності стався великий прорив: вишиванка стала одним із масових і потужних чинників відродження української нації. Якщо раніше, наприклад молодь, трохи соромилася вдягати вишиту сорочку, то тепер…
Read more...

Умань стародавнє та сучасне місто!

Багата наша Україна на чудові місця. І завдяки меценату Ігорю Лавренюку ми мали можливість відвідати ще одне з них – місто Умань. Знайомство розпочалось задовго до приїзду – прекрасний екскурсовод Тамара Аркадіївна Ставнійчук ще дорогою почала знайомити нас з історією стародавнього міста. Перша зупинка – одна з найвизначніших пам’яток ландшафтного мистецтва – Національний дендрологічний парк Софіївка. Дивовижний рукотворний сад, в якому оживає казка, пам’ятник вічному коханню. Історія Софіївського парку бере свій початок в 1785 рокі, коли кохана графа Станіслава Потоцького Софія написала йому натхненного листа про парк «Аркадія» в Криму, що вразив її до глибини душі. У ті часи Потоцький не міг собі дозволити бодай клаптик землі біля моря, про те, це не стало перешкодою для графа, який був засліплений чарами Софії, так розпочалось будівництво парку в Умані. Зайшовши в Софіївський парк, що займає площу більш ніж на 170 гектарів, можна зустріти безліч статуй давньогрецьких богів, мислителів та героїв. Є тут і амфітеатр, Єлисейські поля і фонтан «Змія», з пащі якої піднімається стовп води висотою майже 20 метрів, «Острів кохання», що розмістився на Верхньому озері – офіційна назва «Анти-Церцея», в противагу богині, що перетворила військо Одисея на свиней. Ми побували біля статуї Венери і випили води з її джерела, що змиває всі недуги та хвороби, спустились у човні по підземній річці з кінця, що символізує Смерть, до початку – Народження, таким чином повертаючись до життя, залишивши позаду всі незгоди та переживання, загадали бажання в гроті Каліпсо, головне – вірити, що воно збудеться. Можна з упевненістю сказати, Софіївка - уманське диво, відвідавши яке, хочеться повернутись сюди ще не раз. Потім, пішохідною екскурсією, Тамара Аркадіївна провела нас вуличками міста до парку Тараса Шевченка, в якому знаходиться ще одне диво Умані –фонтани «Перлина Кохання». Ввечері, коли стемніє, тут починається дивовижне світлове шоу, основною темою якого є кохання. Фонтани розповідають три історії зі щасливим кінцем і це дивовижне дійство приходять подивитись багато людей. Ось так, завдяки Ігорю Лавренюку, ми провели незабутній день, стомлені та щасливі поверталися додому в очікуванні нових зустрічей. Ольга Федорченко
Read more...

НАМ ВИПАЛА ДОЛЯ РОЗБУДОВУВАТИ ЦИВІЛІЗОВАНУ ВИСОКОРОЗВИНЕНУ ДЕРЖАВУ

Нам випала доля здійснити мрію багатьох поколінь наших предків – бути господарями на своїй землі, мати свою державу, яка б гарантувала нам вільний розвиток, безпеку і захищеність. Двадцять сім років тому перед нашою країною постало надзвичайне завдання: створити державний механізм, збройні сили, налагодити взаємовідносини з навколишнім світом, сформувати систему місцевого самоврядування. І головне – будувати незалежну суверенну Україну за принципом демократії, політичної та економічної свободи. Це унікальний історичний шанс, який ми не повинні втратити, а повинні реалізувати, побудувавши цивілізовану і високорозвинену державу. Доля України – це доля всіх, хто живе під високим блакитним українським небом, працює на рідній землі, відповідально ставиться до всього, що відбувається. Як Дніпро формується з безлічі річечок і потічків, так Україна повинна будуватися мільйонами небайдужих сердець українців, які мають битися в унісон під життєстверджуючі слова і мелодію українського гімну. День незалежності – це усвідомлення усіма українцями потреби єдності і згуртованості у відстоюванні своїх національних інтересів, захисті територіальної цілісності і духовних цінностей. Усі ми хочемо зберегти найдорожче: дітей і родину, мир і спокій, працю і добробут, надію і віру. Це зроблять повага до людської гідності, свобода, демократія і справедливість. Це наші цінності. В них – наша єдність, в них – наша сила. Незалежність – символ нашої нації. Ми зможемо подолати всі труднощі. Адже українці – талановита і працелюбна нація. Бажаю всім нам успіхів на цьому відповідальному шляху. Ігор Лавренюк, Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Read more...

ІСТОРИЧНИМИ СТЕЖКАМИ РІДНОГО КРАЮ

Відвідавши протягом літа Чернігівщину, Межигір’я, ми повернулись додому. Таки своє рідне вабить, кличе, нашіптує якісь ще невідомі таємниці… Екскурсія Трипільським краєм та Ржищевом, організована відомим у місті підприємцем, меценатом Ігорем Васильовичем Лавренюком, почалася з овіяної легендами Дівич-гори, яку здавен вважають сакральним місцем Сили. Колись на цю гору ходили переважно жінки, просячи давньослов’янських богів щастя у шлюбі та народження дітей. Легенди переповідають і про жіночий монастир, що колись був на горі, та ввійшов вглиб неї при певних історичних подіях. Слухаючи розповіді екскурсовода, кожен заглиблювався у ті часи і, вірячи чи сумніваючись, жінки все ж зібрали невеликі букетики цілющого різнотрав’я для своїх коханих. Продовжилась подорож Трипіллям у Київському обласному археологічному музеї. Кожен, хто хоч трохи володів інформацією про трипільську культуру, мав змогу познайомитися з експонатами тієї доби та, можливо вперше, задати собі питання: чи ми є прямими нащадками того давнього етносу? Звісно, перебуваючи у Трипіллі, не могли не згадати про отамана Зеленого (Данила Терпила), значима історична постать якого і досі через недостатню інформованість викликає різновекторні погляди. Особливою нагодою стало з’ясувати, що автором пам’ятника отаманові, встановленому у Трипіллі, всупереч друкованому путівнику, не є відомий скульптор, наш земляк, Михайло Горловий. Таким чином вже новітня історія ставить нам свої запитання. Далі наш шлях продовжився у славетному Витачеві. Відвідавши місце, де колись зібралась Українська Духовна Республіка на чолі з Олесем Бердником, замислившись над вічним у капличці, до якої зносять ікони з різних духовних місць України, наш допитливий загін у комфортабельному автобусі помандрував до сусіднього Ржищева, аби там знайти відповіді на свої питання. Ржищів зустрів нас сонячно і досить привітно. І першою зупинкою був Ржищівський археолого-краєзнавчий музей. Наукові співробітники познайомили нас з експонатами трипільської культури на території Ржищівщини, розповіли про історичні віхи свого краю, де багато спільного з Обухівщиною. Ми також відвідали парк трипільської культури і побували біля чоловічого монастиря, приміщення якого у певні часи служило студентам будівельного технікуму. Історично і духовно наповненими повернулися додому. Не на усі питання, які ставили ми у цій історичній подорожі, знайшлася відповідь. А це означає, що треба ще інтенсивніше, ще наполегливіше шукати її в достовірних джерелах, найперше вивчаючи минуле свого краю. Тамара Сулима
Read more...

КРАСНЯНСЬКА КРИНИЧКА ПОЇТЬ ЖИВОДАЙНОЮ ВОДОЮ ВСІХ…

Не буду говорити загальновідомі речі про надважливість води для життя людини. Усі погодяться, що якісна питна вода – головна запорука гарного здоров’я. Моя рідна частина Обухова – мікрорайон Яблуневий, де ще кілька десятків років тому земля була найродючіша, а вода – найсмачніша. Останні роки в усіх криницях вода стала непридатна для пиття. Це наслідки варварського ставлення людини до своєї землі. Найголовнішу роль, звісно, відіграв тваринницький комплекс, а з часом цей шматочок райської землі відчує наслідки і «безпечних» виробничих відходів картонно-паперового комбінату, які териконами виросли на околиці Яблуневого. Але я наведу приклад відповідального і совісного ставлення людей до даних природою живодайних джерел. Відколи у моїй криниці вода стала непитною, я став набирати її з Краснянського джерела, що на кутку Вербки. І я не один такий. За водою тут черга: набирають її сотнями літрів не тільки кияни, обухівці, а й з Білої Церкви, Черкащини. Різні лабораторії показують, що краснянська вода не тільки чиста, а й цілюща. Набирають воду усі, а от доглядають джерело і криничку місцеві. Ось минулої суботи була оголошена толока з наведення порядку біля кринички. Прийшли на толоку лише кілька господарів ближніх помешкань: Костянтин Андрієвський, Василь Іванович Чорний, Віктор Павлович Нечай, Роман Іваниця, Ігор Креницький, дочка Василя Максимовича Кривохижі Світлана та її чоловік Олександр, Анатолій Чорний та я. Допомагали нам і дружини цих чоловіків. Ми почистили криничку, попередньо викачавши з неї воду, спиляли старезну вербу, дупло якої «вдячні» користувачі цілющим джерелом перетворили у сміттєзбірник. Розпиляли навпіл і залізобетонну плиту під трубою, щоб там вода не збиралася, а могла вільно стікати рівчачком. Ще ми запланували на найближче майбутнє посадити липи біля кринички, щоб вони вбирали дорожній пил, та для зручності людей зварити з металевої арматури сходинки до джерела. Будемо клопотати перед сільською радою, щоб тут покласти два «лежачі поліцейські», бо машини мчать на шаленій швидкості, буває, злітаючи з дороги або на криничку, або у двір людям. Вже давно треба поставити біля води і стовп з ліхтарем. І взагалі, з огляду на важливість такого водного об’єкту, слід би було у сільському бюджеті окремою статтею передбачити кошти на його утримання. Працювали ми завзято і з радістю, усвідомлюючи значення нашої роботи. Це була справжня толока,…
Read more...

Лубенщина любувалася обухівськими рушниками

Мистецький проект «Рушники Малишкового краю» продовжує свою ходу Київщиною і Україною. На Петрівку (12 липня) учасники проекту взяли участь у всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної творчості «Джерело духовності», який проходив біля живодайного джерела «Петрова криниця» в селі Нижній Булатець Засульської об’єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавщини. Обухівськими «шитими» рушниками любувалися сотні учасників фестивалю, які з’їхалися з чотирьох областей і змагалися у виконанні українських народних пісень. У рамках фестивалю проходив конкурс «Кращий обрядовий Дідух», першість у якому посіла робота заслуженого майстра народної творчості обухівки Галини Кучер.
Read more...

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм