ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В РЕАЛЬНИХ ОСОБАХ І ФАКТАХ СЕЛО ЗАСУЛЛЯ НА ЛУБЕНЩИНІ: ТІЛЬКИ РІШУЧИМ І СМІЛИВИМ ПОСМІХАЄТЬСЯ ДОЛЯ

Проект «Рушники Малишкового краю» завдяки підтримці ГО «Народна Рада Обухова» (Голова Правління Ігор Лавренюк) дає нам, його учасникам, не тільки можливість дійти до людей із життєстверджуючими ідеями українського народного мистецтва, а й познайомитися з різними куточками України. Остання виставка проекту – на Дні Засульської об’єднаної територіальної громади Лубенського району на Полтавщині. Розгорнута нами виставка обухівських «шитих» рушників майстринь Світлани Зохнюк, Надії і Вероніки Поліщук, Антоніни Сайдалієвої, лозоплетіння заслуженого майстра народної творчості України Галини Кучер, коренеплетіння заслуженого майстра народної творчості України Раїси Корякіної, вузлових ляльок Світлани Біркіної, а також родових сорочок обухівської письменниці Наталі Любиченко проклала мистецький місток між Обуховом з Київщини і полтавським Засуллям. Хоча історична «кладочка» між нами вже була давно. Обухівці знають, що три століття тому після чергового спустошення наше містечко було заселене вихідцями з полтавської землі, які принесли з собою і рушник з Деревом життя. Під впливом місцевих умов з часом він набув своїх особливостей, і тепер відроджений обухівський «шитий» рушник ми широко презентуємо по всій Україні. Але не про це зараз мова. У матеріалі, що прочитаєте нижче, є потреба ознайомити вас, краяни, з громадою села Засулля та ще майже чотирьох десятків сіл, які оголошену державою децентралізацію сприйняли як можливість змінити своє життя і минулого року об’єдналися у єдину громаду. Вони живуть і працюють у нових умовах всього дев’ять місяців, але набутий ними досвід дуже красномовний і повчальний. Не скорившись процесам занепаду і виродження, які панують у більшості українських сіл, вони сміливо перетворюють ці негативи на позитив і впевнено планують успішну перспективу. Про це наша розмова з головою Засульської об’єднаної територіальної громади Сергієм Івановичем Бондаренком. Я спочатку не був прихильником децентралізації, бо у нас куди не кинь – скрізь проблеми. Але коли вникнув у її суть, то зрозумів, що це можливість по-новому почати будувати життя в селі. Чим більша громада, тим більша її спроможність до самовиживання. Тому наша сільська рада звернулася до усіх 25 сільських рад об’єднатися в єдину громаду у межах Лубенського району. Почали ми цей процес у травні минулого року. Розіслали свої пропозиції. Я їздив по селах, зустрічався з людьми, наслухався багато чого негативного, але поступово від звинувачень і образ люди перейшли до питання: «А що…
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКИЙ МАЙСТЕР МИКОЛА МАЙКО ДИВУВАВ ЮНИХ КИЯН

Слава про унікального обухівського майстра Миколу Майка лине ще з тих часів, коли оформлений його руками в історичному плані простір четвертої міської школи привертав увагу і освітян, і любителів старожитностей. Їхали люди до Обухова, щоб побачити цю незвичайну школу. Після демонтажу історичної експозиції вироби майстра перебували далеко від очей любителів мистецтва. Але ж душа майстра не має спочинку, а його вироби потребують спілкування з глядачами. Таку можливість Миколі Майку надала адміністрація столичної бібліотеки ім. Андрія Малишка, яка теж готується гідно відзначити 105-у річницю нашого поета-земляка. Нещодавно там виставлені його14 зменшених моделей ткацьких верстатів (з трипільської доби до ХХ століття), водяного млина, сільської кузні із горном, першої друкарської машини, плаваючої «баби» (знаряддя для забивання паль у дно водойми для будівництва мостів) та інше – усе працююче! Крім цього, Микола Володимирович привіз столичним поціновувачам старожитностей моделі українських замків. Радісному захопленню перших відвідувачів виставки не було меж. Це були школярі Дніпровського району. Вони засипали нашого майстра різноманітними запитаннями. Микола Володимирович не тільки залюбки пояснював призначення кожного знаряддя, а й показував його у роботі. Наприклад, усі моделі ткацьких верстатів по-справжньому тчуть державний прапор України. Майстер демонстрував свої філігранні вироби і закликав юних киян вивчати спадщину предків, примножувати красу навколишнього світу, бути відповідальними за її збереження. Транспортувати експонати виставки майстру допомогла ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» (Голова Правління І.В.Лавренюк).
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКІ «ЛУШПАЙНИКИ»: ПІДПРИЄМЛИВІ, ЖАДІБНІ ЧИ МУДРІ?

«Лушпайниками» зневажливо чи напівжартівливо називали і продовжують подекуди називати корінних обухівців приїжджі люди. Деякі місцеві мешканці вже й змирилися з цим ярликом і самі інколи вживають таку негативну характеристику комусь. Суть цієї «прозивалки» у тому, що, мовляв, ці обухівці такі скупі і корисливі, що нічим без зиску не поділяться - навіть лушпайки у них продаються. Ми вирішили усім обухівцям – і корінним, і приїжджим – до Дня міста зробити своєрідний подарунок – дослідити це явище: його походження, значення, привести факти і свідчення знаючих людей. Найперше я, як науковий працівник садиби-музею А.Малишка, дам коротку характеристику природних умов Обухова ХІХ-поч.ХХ ст., які й стали основою господарського спрямування його мешканців. Село (а тепер місто) знаходиться на рельєфній місцевості: гори чергуються з ярками, а вздовж села на кілька кілометрів пролягає низовина – колишнє русло повноводної Кобрини. Орної землі для вирощування злакових і овочів обухівці майже не мали (не враховуючи невеликих городів біля хати), чорноземи починалися з Яблуневого й Поляни. Тому люди змушені були заробляти собі на хліб різними ремеслами або йти у найми до Києва. Ще один вид доходу обухівців – торгівля. Про знаменитий обухівський ярмарок тепер знають усі. Торгували усім – нічого не пропадало, бо справжній господар ніколи не змарнує свою тяжку працю. Купити чи продати на базарі – звична річ для обухівців, бо це спосіб їх життя. Не вкрасти, не відібрати, не обдурити, а купити чи продати – цивілізований спосіб економічних стосунків. Доречно зазначити, що колись обухівські кабанники масово закупляли живність в навколишніх селах «під чесне слово» (куплених тварин селяни привозили самі до Обухова). Під «чесне слово» віддавали шкіри васильківські євреї чоботарю Самійлу Малишку (батьку поета Андрія Малишка), а розплачувався він за них аж тоді, коли вже продасть на базарі пошиті чоботи. Ось що з приводу картопляних лушпайок пригадує корінна жителька Єфросинія Антонівна Шпак. У центрі Обухова, крім великих ярмарків та базарів щочетверга і щонеділі, були ще щоденні базари. Ті люди, які не мали господарства, виносили на базар лушпайки, а купували, наприклад, у нещерівців хмиз. А лушпайки купували ті, хто мав господарство. Вони використовувалися і для годівлі домашній худобі, і для посадки картоплі. Ми постійно тримали корову, то до роботи треба було на…
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКИМ ПЕДАГОГАМ СПІВАЛО ТРІО УСЛАВЛЕНИХ УКРАЇНСЬКИХ ТЕНОРІВ

Класика для більшості пересічних громадян щось занадто високе і незрозуміле, без чого можна прожити, вдовольнившись простенькою, а то й примітивною попсою. Тому на масових заходах, особливо відкритих, під децибели звукової апаратури публіка слухає далеких від мистецтва, проте високовартісних, часто й досі російськомовних, співаків. Вибір сучасний слухач робить, на жаль, не на користь класичної музики. Проте вона живе, розвивається і розширює коло тих, хто знаходить в ній сенс і естетичну насолоду. Виявляється, не так складно стати прихильником класики. Просто її слід слухати. І вона стане другом і порадником на все життя. Що це справді так, переконалися організатори святкового концерту до Дня вчителя – Громадська Організація «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА», яка запросила для віншування обухівських педагогів тріо тенорів: соліста Національної опери України, народного артиста України Олександра Гурця, лауреатів міжнародних і всеукраїнських конкурсів Сергія Гурця та Івана Коренівського. Їх концерт розпочався з популярної європейської класики, яку глядачі радо пізнавали і зустрічали дружними оплесками. Коли дзвінкоголосі тенори завели українські народні пісні, то кожну з них вже закінчували під овації присутніх. І вже стоячи зал слухав піднесено-патріотичні пісні, якими улюбленці публіки завершили свій концерт. Між цими музичними шедеврами у виконанні уславлених тенорів слово взяв Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Ігор Васильович Лавренюк. Він найперше подякував співакам за згоду долучитися до святкового заходу, а потім привітав тих, кому був присвячений концерт – обухівських педагогів. Він зокрема сказав: Ніхто не заперечить, що з учителя починаються і академіки, і бізнесмени, і митці. Саме ви, педагоги, навчили усіх нас не тільки абетці, а й правилам моралі і милосердя. Саме ви закладаєте фундамент майбутніх перемог ваших вихованців. Уклінно дякуємо учителям – ветеранам педагогічної праці за сотні і тисячі дитячих сердець, які вони зігріли своїм теплом і знаннями, яким дали путівку у велике життя. Учитель у цивілізованому суспільстві – це вільна творча особистість, яку мають поважати не тільки учні, а й держава. Учитель повинен своїм прикладом і фаховим рівнем робити суспільство кращим, вести його за собою. Бажаю вам, шановні вчителі – і теперішні, і ті, що на заслуженому відпочинку, - саме такого визнання, саме такої оцінки вашої праці і необмежених можливостей у вихованні майбутніх громадян-патріотів, у творенні нової Української держави. Багато хто…
Детальніше ...

РОЗПОЧАВСЯ НОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ РІК. ВОСЬМИРІЧКА НА ХУТОРАХ

Знання історії і пам’ять про попередників – показова ознака рівня культури суспільства. Тому нам необхідно знати достеменну історію і обухівського шкільництва, яке починалося не за радянської влади, а тим більше не з початком розбудови міста у 1970-80-х роках минулого століття. Про обухівські першу і другу школи ми знали, що вони засновані ще на початку минулого століття: перша – 1913 року як земське училище, а друга – 1902 року як церковно-приходська школа. А от третя школа донедавна розпочинала свою історію від відкриття нового приміщення на мікрорайоні Піщана 1981 року. Корінні ж обухівці, а також вчителі старшого віку з теплотою в серці згадують третю школу як восьмирічку на Хуторах, а колишній її директор Михайло Миколайович Клименко має відомості про школу ще з царських часів. Про це та про проблеми сучасної освіти з ним і розмова. Побудована школа на Хуторах як земська 1914 року. Це було у власницькій частині села Обухова, де проживало багато людей. Після 1917 року земську школу було реорганізовано в трирічну початкову. Так вона працювала аж до 1946 року, коли стала семирічкою номер три. У 1962 році згідно з реформою вона реорганізована у восьмирічну. Крім основного приміщення на перехресті теперішніх вулиць Київської і Каштанової (ред. тепер тут знаходиться житловий будинок №111 з ощадбанком на першому поверсі) уроки проходили у приміщенні теперішньої школи мистецтв – тут навчалися початкові класи. Навчальні майстерні та кабінет обслуговуючої праці розміщалися в приміщенні, яке знаходилося біля молокозаводу. І лише в 1981 році на новому мікрорайоні Піщана картонно-паперовим комбінатом було споруджено нове приміщення третьої школи, яка стала вже середньою. Першого вересня класи і кабінети прийняли майже тисячу учнів. Ви належите до того покоління вчителів, які встигли попрацювати і зі старшою педагогічною «гвардією» і молодшими їх наступниками, які ще й досі працюють на педагогічній ниві. Хто керував третьою школою до того, як вона стала сучасною і середньою? Двадцять один рік (з 1948 по 1969) керувала школою Ганна Антонівна Барило. Після неї два роки був директором Микола Миколайович Чирикал, він ще повертався на цю посаду з 1977 по 1979 рік. З 1971 по 1977 рік колективом керував Віктор Михайлович Кладніцький. Я прийняв школу у 1979 році. На фото 1980 року…
Детальніше ...

«МИ ЇЇ ЧЕКАЄМО, ЧИТАЄМО І ПЕРЕЧИТУЄМО». Відгуки про газету «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»

Неля Данилівна РУСАН, пенсіонерка: Газеті «Народна Рада Обухова» нема ще і двох років, а ми до неї так звикли, що з нетерпінням чекаємо наступного номера. Тематика газети цікава і нам дуже близька. У кожному матеріалі пишеться про конкретних обухівських людей, їх непрості долі. Причому у дуже доброзичливому, навіть співчутливому тоні. Особливо цінні статті про наше минуле, адже вони не дають забути його, бо за минулим стоять наші батьки, діди і прадіди. Пам’ять про них ми повинні передати дітям і онукам. Кожен номер газети зберігаю, перечитую. Як прочитаю її, то аж легше і світліше на душі стає. Ніна Петрівна МИРОНЕНКО, вчителька, вул. Яровівська: Дуже рада, що і на Яр приносять газету. Ми її дуже чекаємо. З нетерпінням розгортаємо: а про що ще таке цікаве і рідне нам напише газета? Не обминаємо жодного матеріалу, читаємо раз і другий раз. Потім ділимося думками з сусідами, обговорюємо. Викинути газету не можна, бо написане в ній потрібно зберігати – дуже цінна інформація і про минуле, і про сьогоднішній день. Валентина Адамівна КЛАДНІЦЬКА (Пилипенко), вчителька, куток Шпаківка: Як добре, що така громадська газета є, в якій нема політики. Кожен її матеріал патріотичний. Вона повертає нас до витоків української нації, говорить про наші національні цінності. А публікації на місцеві теми показують нам, які ми, обухівці, талановиті, багаті душею і вмінням. Раді кожному її номеру. Бажаємо редакції наснаги і творчих успіхів. Григорій ГРИЩУК, християнський поет, с.Таценки: Для нас Обухів – завжди величавий. Талантами щедра квітуча земля. Нам рідний Обухів - зелений, яскравий – Про це всім говорить газета твоя! Газета для нас – як ота берегиня, Бо чуємо голос у шумі дібров… Тебе ми чекаєм, як Божу святиню, В якій є надія і віра, й любов!
Детальніше ...

НЕСКОРЕНА 72-А БІЛОЦЕРКІВСЬКА ОТРИМАЛА ІМ’Я «ЧОРНИХ ЗАПОРОЖЦІВ»

Понад двадцять років армія незалежної України фактично цуралася свого коріння. Вона за своєю суттю продовжувала традиції армії радянської. Але сьогодні відновлюється історична пам’ять і справедливість, Збройні Сили України відроджують спадковість поколінь. Імена звитяжців минулого засяють на прапорах військових з’єднань, що нині ведуть запеклу боротьбу із одвічним ворогом на східних кордонах нашої держави. Указом Президента України 72-й Білоцерківській Окремій механізованій бригаді присвоєно почесне найменування «імені Чорних Запорожців». Так як більшість військовослужбовців Обухова і нашого району боронили і боронять незалежність України у складі цієї легендарної бригади, ширше розповімо про неї і її горде найменування «Чорної». З’ЄДНАННЯ «ЧОРНИХ ЗАПОРОЖЦІВ» НЕ ПРОГРАЛО ЖОДНОГО БОЮ І НАВОДИЛО ЖАХ НА РОСІЙСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКИХ ВОРОГІВ Із повідомлення Історичного товариства «Чорні Запорожці» від 24 серпня 2017 р. Ми раді й горді з того, що ідея Історичного товариства «Чорні Запорожці» (ред. назва походить від чорного кольору їх одностроїв) про вшанування пам’яті елітного полку Армії УНР та присвоєння його імені славетній 72-й Окремій механізованій бригаді знайшла відгук у командира бригади, співпала із позицією військового керівництва й так швидко була втілена в життя на найвищому державному рівні. Дякуємо за підтримку цієї ідеї волонтерові Валерію Мартишку та історичному клубу «Холодний Яр». Невдовзі планується урочиста передача нашим товариством оригінального прапора Першого кінного полку Чорних Запорожців 72-й Окремій механізованій бригаді. Історичне товариство «Чорні Запорожці» виникло понад десять років тому у Перемишлі (Польща) на землях, куди було інтерновано непереможний полк Чорних Запорожців Армії УНР після трагічного завершення Перших визвольних змагань. Як духовні спадкоємці тих воїнів, так невблаганно позбавлених батьківщини, ми ставили собі за мету відновити пам’ять про це унікальне військове з’єднання, що не програло жодного бою й наводило справжній жах на російсько-більшовицьких ворогів. Бойовий шлях Чорних Запорожців почався у лютому 1918 року із Окремого запорізького загону, сформованого із захисників Києва. Далі були бої за Полтаву й Харків, похід на Крим, охорона українських кордонів, потім — друга радянсько-українська війна, звільнення Києва у 1919 році, участь у Зимовому поході, боротьба із більшовиками пліч-о-пліч із польськими союзниками, інтернування 1920 р. та припинення існування у1924 р. Сьогоднішній День Незалежності для нас назавжди залишиться особливим – славу Чорних Запорожців тепер нестимуть на своїх прапорах їх не менш уславлені нащадки, які знову звитяжно боронять…
Детальніше ...

НАША КОБРИНА: БРИНІЛА МРІЯМИ, МАНИЛА В ДАЛЬ. ЛИШИЛИСЯ ЛЕГЕНДИ Й ЩЕМНИЙ ЖАЛЬ…

Це про неї, нашу річку Кобрину, сповиту давніми оповідками і теплими спогадами, яка колись була нашим предкам і оберегом, і годувальницею. Ще й немовлят не лелека приносив їм на подвір’я і не в капусті їх знаходили, а ловили в Кобрині. І мені батьки казали, що зловили мене в рівчаку біля Козаченкового містка. І по сьогодні то моє улюблене місце - не один вірш написаний там. Квітів насадила, та нема чим полити – зміліла Кобрина. Пам’ятаю, якою вона була ще в роки мого дитинства. Як корзинами ловили плітки, тюльку, в’юнів, карасів, інколи траплялися навіть коропи. Щоб ви собі уявляли, як це відбувалося: хтось попід берегом гонить граблями рибу, а у звуженому руслі інші ставлять корзину. Важливо було вчасно підхопити її, переповнену рибою. Бувало, одночасно по відру піднімали. Тюльку сіллю перетирали, луска осипалася, тоді смажили. На моїй пам’яті впіймали коропа кілограмів чотири. Навесні, коли проривав Павликовий став, - ні пройти, ні проїхати – ото риби кишіло! Риба плавала по городах! Нам, дітям, подвійна радість - не треба йти до школи! Навесні до Кобрини у її береги зліталися лелеки, бо водилося тут різних жаб, черепах, вужів – та якої хочеш живності було! Улюблена забавка малих дітей - пуголовки. На берегах Кобрини, між вербами і калиною, обухівці зростали, господарювали, кохалися, зцілювалися. Молодь складала вірші, пісні. А скільки приказок і оповідок старожилів спливло за водою! Тож, дорогі земляки, запрошую до човна спогадів про незабутню річку із очікуванням і від вас своїх розповідей про неї. Наталя Любиченко, член Національної спілки письменників України КОБРИНА НА УЯВНІЙ КАРТІ ОБУХОВА Її протяжність 13 кілометрів. Тече через весь Обухів із заходу на північний схід, ширина русла від півметра до двох, глибина – від 20 до 50 сантиметрів, площа водозабору, як стверджують спеціалісти, 37,2 кв.км. З рельєфу Обухова видно, що центральна вулиця Київська і кутки на її рівні, ставок на Кип’ячій і прилеглі до нього вулиці – це колишнє русло багатоводної Кобрини, яка формувалася з багатьох джерел, які б’ють і живлять її і досі. В неї впадають кільканадцять потічків. Початок бере річка від каплички в Панському яру і тече до ставка діда Василя. Потім до неї приєднуються потічки правого її берега. Перший…
Детальніше ...

ДЕНЬ ОБУХОВА ПОЧАЛИ ВІДЗНАЧАТИ ТРИДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ

Безпосередньо причетний до цього пам’ятного явища журналіст, краєзнавець, письменник Адам Михайлович Овсієнко. Він прожив довге і змістовне життя. У 90-річному віці відійшов у інший світ. Мав не тільки енциклопедичні знання, а й феноменальну пам’ять. Залишив нам багату спадщину поетичних і прозових творів. Він один із перших зайнявся і краєзнавчою роботою. Про започаткування відзначення Дня Обухова він у 2002 році розповідав: Безпосереднім поштовхом до започаткування Дня нашого міста послужила моя стаття в районній газеті «Зоря Жовтня» від 6 листопада 1986 року під назвою «Скільки Обухову років?» У газеті я вів патріотичного виховання, історико-краєзнавчу, пошукову теми. З якогось приводу редактор І.А.Самойліченко дав мені завдання написати про те, скільки років має наше місто. При написанні я звертався до багатьох доступних джерел. Наприклад, в Українській радянській енциклопедії (т.10) про Обухів прямо сказано: «Час заснування невідомий». В авторитетному виданні – «Історії міст і сіл Української РСР» (Київ, 1971 р.), авторитетному виданні читаємо: «Обухів уперше згадується в історичних документах ХІV століття, коли на його місці існувало поселення Лукавиця». І от я натрапив на біографічну повість Анатоля Костенка «Андрій Малишко», де автор на основі багатющих першоджерел висвітлював корені родоводу Малишків. Там було написано, що «перша писемна згадка про селище, яке тоді мало назву Лукавиця, належить до 1362 року, коли великий князь литовський Ольгерд вигнав з Києва монгольських баскаків». З цього історичного факту виходило, що в 1962 році Обухову виповнилося 600 років. Тоді цей ювілей не відзначався, ніхто навіть не здогадувався про нього, тим більше, що саме тоді Обухівський район був приєднаний до Кагарлицького і було тоді не до ювілеїв. А далі я написав: «У наступному 1987 році Обухову виповнюється 625 років, і цю дату варто відзначити з належною гідністю і урочистістю». У газеті було запроваджено постійну рубрику «Обухову – 625 років». А восени біля пам’ятника Леніну в центрі міста вперше урочисто було відзначено річницю першої писемної згадки про Обухів. Мітинг відкривала тодішній голова Обухівської міської ради Людмила Миколаївна Журавель, виступали люди з райкому партії, інших установ. До цієї дати була виготовлена масивна пам’ятна медаль-знак, яку вручили всім учасникам свята. От під час цього святкування і було прийнято рішення щороку у вересні проводити День Обухова. Щодо того, відколи наше…
Детальніше ...

ВСІМ СЕРЦЕМ ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ СВОЮ І ВІЧНІ МИ БУДЕМО З НЕЮ!

Наша країна, наш народ відзначає вже 26-у річницю Незалежності, відколи здійснилася споконвічна мрія українців - бути господарями на своїй землі. З часів Київської Русі українці прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції, не зазнаючи приниження і утисків. Та історичні умови складалися так, що на українській землі панували більш згуртовані народи-сусіди. Та, незважаючи ні на що, українці боролися за свою свободу. Ці 26 років Незалежності стали випробовуванням для всіх нас, бо будувати нове не так легко. Але немає сумніву в тому, що український народ в змозі змінити життя на краще у своїй власній державі. Тій державі, що вистраждана поколіннями українців, за яку пролито скільки крові наших предків. Впевнений у безхмарному завтрашньому дні України. Як швидко він настане, залежить від нас, наскільки самовіддано ми працюватимемо на благо Батьківщини, свого міста, своєї громади. Нехай мрія про краще життя окриляє нас на нові звершення, на нові добрі справи в ім’я нашої України, її майбутніх поколінь. У нас для цього є всі ресурси, інтелектуальний потенціал і бажання, особливо талановиті наші діти і молодь. Від імені Громадської Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» запрошую до активної співпраці усіх обухівців у здійсненні різноманітних проектів з розбудови соціально-культурного простору нашого міста. Вітаю зі святом і бажаю добра, миру, щедрої долі, успіхів у всіх справах і починаннях, єдності і порозуміння в утвердженні Незалежної Соборної України! Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Ігор ЛАВРЕНЮК
Детальніше ...

ЗНАТИ СВОЮ МИНУВШИНУ ЗАРАДИ ЩАСЛИВОГО МАЙБУТНЬОГО. ЗА СИРОТУ НІКОМУ БУЛО ПОСТОЯТИ

Я, Марія Микитівна Негода (дівоче Павлик) народилася 5.02.1926 р. на Блакитівці (теперішня Волошкова), а хатнє тепло шукала по всьому світу. Пам’ятаю своїх бабусь: по матері звали Гапка, а по батьку – Ганна. Батько Павлик Микита Захарович, мама Іщенко Гапка Ониськівна. Нас було четверо: Галя (13.04.1924-19.09.2012), я і дві меншенькі Соня і Надя, яких в голодовку батько із бабою завезли в якийсь притулок. Про їх долю нічого невідомо. Голод забрав батька, а за ним – і матір. На Петровському напроти кладовища був патронат при колгоспі, де поселяли осиротілих дітей. І нас з Галею приютили. Навіть перший клас закінчила в другій школі. А в 1935 році організували районний дитбудинок в Трипіллі. Із патронатів позвозили дітей туди. Пам’ятаю, в інтернаті на той час було більше 70 дітей. Я навчалася на відмінно. Як почалася війна, менших з інтернату десь вивезли, а старших встигли довезти до Борисполя і почалося бомбардування. Галя добралася до тітки Лукери в Обухів, а я до - тітки Феськи, гляділа її дітей. Коли почали брати на Німеччину, то Галю забрали у першому наборі, вона потрапила до хазяїнів, які не обіжали, цінували її працелюбність. Зустрічалася там із земляками, варили борщ. До Німеччини не всі потрапляли по списках: хто міг – одкуплялися, а мене забрали взагалі під чужим іменем замість заможньої дівки, бо ж за сироту нікому було постояти. Багато тікало по дорозі, а потім ховалися вдома по погребах. А я і не намагалася тікати, бо ж не було у мене притулку. Я потрапила працювати на військовий завод «Кляйайзер» в місто Сальцгітер. Робили запчастини до снарядів, кругом стояли охоронці на вишках, жили в бараках. Після 9 місяців роботи нам видали пропуски, по яких ми виходили в місто. Годували один раз в день якоюсь баландою. За місяць платили по 40-60 марок. В магазинах купували товари, які продавали без карточок: буряк, моркву і брукву. Дівчата ще купували й прикраси. На буржуйках в кімнатах варили по черзі і прибирали. В 1945 році нас звільнили американці. Після повернення на Україну в кінці 1945-го року затримали в Маріуполі ще на один рік. Працювали на «Азовсталі». Усі їхали у відпустку додому, а в мене не було домівки. Та все ж…
Детальніше ...

ДО НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО РОКУ ОБНОВИЛИ СПЕЦОДЯГ

Як ми вже не раз писали, небайдужі до підростаючого покоління громадяни та підприємці міста багато років опікуються великими і малими проблемами дошкільного навчального закладу «Світлячок». Ось і напередодні нового навчального року у колективу цього закладу постала проблема із оновленням спецодягу. Лист на ім’я керівника одного із товариств міста і його схвальна резолюція дали можливість ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» замовити поставку спецодягу для нянь, працівників кухні та обслуговуючого персоналу закладу. Отриманим одягом задоволені і працівники садочка, і завідуюча закладом Р.І.Єременко, і члени Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА». Ірина Торощина
Детальніше ...

ПРИВІТАЛИСЯ І ОБНЯЛИСЯ РУШНИК ОБУХІВСЬКИЙ З БОГУСЛАВСЬКИМ

У липні-серпні виставку «Рушники Малишкового краю», організовану спільними зусиллями Обухівського музею-садиби А.Малишка і ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА», приурочену 105-й річниці нашого поета-земляка, приймав історичний Богуслав на Київщині. Виставці випала честь розміститися в історичній будівлі – кам’яниці ХVІІ ст. Причому у ній зараз день у день десятками і сотнями людей тчеться славнозвісний богуславський рушник на рекорд Гіннеса, адже Богуслав - центр традиційного ткацтва. Тому з виставкою обухівського «шитого» рушника ознайомилися багато богуславців, які долучилися до рекордного ткання рідного рушника. А обухівці, у свою чергу, були в захопленні від музеїв цього древнього (з часів Ярослава Мудрого) містечка, якому пощастило ще й у тому плані, що в його центрі красуються вцілілі у веремії двадцятого століття кілька історичних будівель. Навіть міська рада знаходиться у такому віковому приміщенні. Так що на днях виставка «Рушники Малишкового краю» у Богуславі була урочисто закрита і перебазувалася до Київського обласного археологічного музею, що в Трипіллі. Олена Артюшенко, ст. наук. працівник Обухівського мізею-садиби Андрія Малишка
Детальніше ...

Член Національної Спілки письменників України Наталя ЛЮБИЧЕНКО: «ДОСИТЬ СТРАЖДАТИ І ЖАЛІТИСЯ - ЧАС ЙТИ ВПЕРЕД, ПЕРЕМАГАТИ І РАДІТИ»

Нещодавно побачила світ нова книга нашої землячки Наталі Любиченко «Спогади, навіяні вітряками». Такого плану видання рідко з’являються на літературному полі, бо їх написання потребують неймовірних зусиль не скільки у клопітному зборі матеріалу, скільки в авторському співпереживанні того, про що пишеться, в емоційному і психологічному напруженні. Але Наталя Василівна, як корінна обухівка, не відмовилася від цього задуму і взялася за його реалізацію. Так як вихід книги набув у місті неабиякого розголосу, є привід напередодні Дня незалежності України разом з письменницею заглянути в нашу недалеку історію – таку складну і болісну, щоб зробити певні висновки. З чого почалася книга? Вже кільканадцять років я записую свідчення моїх земляків про їх минуле життя, адже в них – жива наша історія, наша гордість і наш біль. Їх назбиралося на цілу книгу, яку я назвала «Спогади, навіяні вітряками». У моїх співрозмовників – різні долі, різні шляхи. Та є таки спільне – прагнення бути щасливими навіть в отих страшних умовах голоду, війни і втрат. Бо інколи не в змозі осягнути, осмислити усю масштабність трагедії нашого народу. На жаль, і понині ця незагойна рана сочиться. Тож нам усім треба поміркувати над спогадами старожилів і перейнятися власною долею і долею рідної України. До книги увійшли уже опубліковані спогади і нові. Найперша моя публікація ще шкільних років – «Слідами подвигів» у райгазеті «Зоря Жовтня». А початком мого усвідомленого дослідження минулого обухівських родів стали спогади 96-річної Ольги Федорівни Третяк під назвою «Господня нагорода за доброту», опубліковані в «Обухівських вістях». Так обухівська громада знайомилася зі своїми поважними старожилами. А згодом на замовлення редакції міської газети я започаткувала авторську рубрику «Доки пам’ятаємо», де я із збереженням лексики подавала зафіксовані мною спогади обухівських старожилів. Їхніми устами промовляло до нас минуле – страшне і трагічне. «А тривожимо ваші душі, шановні читачі, - писалося в газеті, - не з метою нажахати, а щоб поставити надійний заслін злу на нашій землі». І полилися весняною повінню спогади обухівців про знані родини хліборобів, садівників, чорнобильців, музикантів. І до цих пір, боячись розправи за правду (а чи не забере КГБ?), ці зморені бідою і безправ’ям бабусі почали говорити про те, про що десятиліттями мовчали. Вони повірили, що комусь потрібна їхня правда.…
Детальніше ...

Майстриня народного одягу Тамара ФЕДЮК: «НАРОДНИЙ СТИЛЬ СЬОГОДНІ В ТРЕНДІ»

В ілюстрованому альбомі «Обухівський ярмарок народної творчості», що вийшов минулого року, є сторінка, присвячена майстрині українського традиційного вбрання Тамарі ФЕДЮК. Вона єдина на Обухівщині обрала такий мистецький напрямок. У 2012 році до Дня Обухова в Обухівському краєзнавчому музеї була її персональна виставка. Від створеного її руками вбрання – чи відтвореної обухівської керсетки, чи стилізованого пальта – не можна відвести очей. Тамара Григорівна й сама так вдягається, що усі зустрічні люди проводять її завороженим поглядом. У чому притягальна сила українського народного одягу? Які його елементи і мотиви вона любить використовувати у пошитті сучасного вбрання? Як наше суспільство і держава ставляться до цього безцінного скарбу, який є не тільки зовнішньою візитівкою українця, а й демонструє глибинні пласти високодуховної національної культури? На ці запитання відповідає Тамара Федюк. Народилася я і виросла в Коростишеві на Житомирщині. У дитинстві і молодості я була дуже далека від усього народного, українського. Мені трохи смішно було, наприклад, як бабуся дорожила своїми білими вишитими фартухами. У школі щось вишивала, але знань щодо вишивки не було. Після закінчення Київського технологічного інституту харчової промисловості я працювала технологом на Трипільському біохімзаводі. Зацікавлення вишивкою почалося з подарованої мені тіткою сорочки, якою я пишалася. Згодом я її відтворила. Вже значно пізніше, коли почала займатися у студії українського народного шитва «Арія» при музеї Івана Гончара у талановитого майстра Юрія Мельничука, я зрозуміла, що хрестик і чорно-червоні квіти на тій сорочці – це не наша традиція, а привнесене нам у дев’ятнадцятому столітті з Європи. Наше – значно красивіше і глибше. Я взялася ретельно вивчати історію саме українського вишиття, у тому числі й рушникового, традиційні його техніки. Це таке багатство, яке неможливо осягнути. По-перше, у тому, що кожен край України має свої характерні особливості вишивки, по-друге, справжня вишивка володіє не тільки надзвичайною красою, а і якоюсь магічною притягувальною силою. Дехто чув, напевно, про борщівські сорочки. Це прикарпатська густа вишивка чорною вовняною ниткою. Якось у Львові я побачила, як виходили з церкви пані у цих сорочках. Скільки гідності, шляхетності і пишності було у їх поставах! Як би зовсім по-іншому вони виглядали, коли б були вдягнуті у якийсь сучасний ширпотреб. От що таке народна традиція, от що таке народний костюм!…
Детальніше ...

ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛЮБОВІ ДО БОГА І СТВОРЕНОГО НИМ СВІТУ

У кожного своє поняття Батьківщини, кожен по своєму її любить і по-своєму несе відповідальність за її благополуччя. Здорове суспільство дбає і про економічну могутність держави, і про її міжнародний авторитет, та особливо про своїх найстарших і наймолодших громадян, бо саме ставленням до них оцінюється якість суспільства. Прикладом того, як послідовно і наполегливо, не оглядаючись на державу, по цеглинці будується омріяне суспільство справедливості і християнської любові, є церковні громади. Без державних коштів, власними зусиллями, руками і серцем, вони утверджують державу, де живуть і житимуть їхні діти, де повинні бути щасливими усі без винятку діти. А літо як канікулярна пора дає їм найширші можливості організувати для школярів не тільки відпочинок від навчання, а й активне пізнання світу і себе в ньому. Вміло поєднують ці два важливих завдання віруючі Обухівської громади євангельських християн баптистів «Спасіння», які вже 20 років поспіль організовують влітку на базі своєї церкви дитячий табір під красномовною назвою «Ковчег». До цього затишного куточка на вулиці Каштановій прибувають діти різного віку, різного світогляду, з різних сімей і з різним настроєм. Як організовується злагоджена робота табору і як відпочинок в «Ковчезі» змінює дітей, розповідають члени громади та люди, яким довелося безпосередньо познайомитися з умовами і принципами виховання в ньому. Влад Кашуба, пастор церкви: - Так як наш табір працює ще з 1998 року, то ми маємо неабиякий досвід в організації змістовного відпочинку дітей. Він ґрунтується на знайомстві і осягненні християнських принципів, біблійної історії. З дітьми весь час знаходяться наші старші лідери-вожаті, вони пройшли навчання в християнській організації «Пшеничне зерно», з якою ми тісно співпрацюємо, яка ділиться з нами матеріалами, методиками. Чим би не займалися діти – спортом, іграми, у гуртках – наші наставники прививають їм зацікавлення християнськими принципами життя і поведінки, спонукають аналізувати свої вчинки з точки зору християнської моралі. Цього року у першій зміні табору відпочивали сорок троє дітей з Гірської спеціалізованої школи-інтернату, що на Луганщині. Програму для них ми будували трохи по-іншому, намагалися влаштовувати більше екскурсій, щоб вони і Хрещатик побачили, і в Макдональсі побували, і в парку «Київська Русь». Як нам не складно було організувати все для них, ми не жалкуємо, що подару вали цим дітям з так званої «сірої…
Детальніше ...

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм