КРАСНЯНСЬКА КРИНИЧКА ПОЇТЬ ЖИВОДАЙНОЮ ВОДОЮ ВСІХ…

Не буду говорити загальновідомі речі про надважливість води для життя людини. Усі погодяться, що якісна питна вода – головна запорука гарного здоров’я. Моя рідна частина Обухова – мікрорайон Яблуневий, де ще кілька десятків років тому земля була найродючіша, а вода – найсмачніша. Останні роки в усіх криницях вода стала непридатна для пиття. Це наслідки варварського ставлення людини до своєї землі. Найголовнішу роль, звісно, відіграв тваринницький комплекс, а з часом цей шматочок райської землі відчує наслідки і «безпечних» виробничих відходів картонно-паперового комбінату, які териконами виросли на околиці Яблуневого. Але я наведу приклад відповідального і совісного ставлення людей до даних природою живодайних джерел. Відколи у моїй криниці вода стала непитною, я став набирати її з Краснянського джерела, що на кутку Вербки. І я не один такий. За водою тут черга: набирають її сотнями літрів не тільки кияни, обухівці, а й з Білої Церкви, Черкащини. Різні лабораторії показують, що краснянська вода не тільки чиста, а й цілюща. Набирають воду усі, а от доглядають джерело і криничку місцеві. Ось минулої суботи була оголошена толока з наведення порядку біля кринички. Прийшли на толоку лише кілька господарів ближніх помешкань: Костянтин Андрієвський, Василь Іванович Чорний, Віктор Павлович Нечай, Роман Іваниця, Ігор Креницький, дочка Василя Максимовича Кривохижі Світлана та її чоловік Олександр, Анатолій Чорний та я. Допомагали нам і дружини цих чоловіків. Ми почистили криничку, попередньо викачавши з неї воду, спиляли старезну вербу, дупло якої «вдячні» користувачі цілющим джерелом перетворили у сміттєзбірник. Розпиляли навпіл і залізобетонну плиту під трубою, щоб там вода не збиралася, а могла вільно стікати рівчачком. Ще ми запланували на найближче майбутнє посадити липи біля кринички, щоб вони вбирали дорожній пил, та для зручності людей зварити з металевої арматури сходинки до джерела. Будемо клопотати перед сільською радою, щоб тут покласти два «лежачі поліцейські», бо машини мчать на шаленій швидкості, буває, злітаючи з дороги або на криничку, або у двір людям. Вже давно треба поставити біля води і стовп з ліхтарем. І взагалі, з огляду на важливість такого водного об’єкту, слід би було у сільському бюджеті окремою статтею передбачити кошти на його утримання. Працювали ми завзято і з радістю, усвідомлюючи значення нашої роботи. Це була справжня толока,…
Детальніше ...

Лубенщина любувалася обухівськими рушниками

Мистецький проект «Рушники Малишкового краю» продовжує свою ходу Київщиною і Україною. На Петрівку (12 липня) учасники проекту взяли участь у всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної творчості «Джерело духовності», який проходив біля живодайного джерела «Петрова криниця» в селі Нижній Булатець Засульської об’єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавщини. Обухівськими «шитими» рушниками любувалися сотні учасників фестивалю, які з’їхалися з чотирьох областей і змагалися у виконанні українських народних пісень. У рамках фестивалю проходив конкурс «Кращий обрядовий Дідух», першість у якому посіла робота заслуженого майстра народної творчості обухівки Галини Кучер.
Детальніше ...

Виставка Галини Кучер у Каневі

Нещодавно в Канівському музеї народного прикладного мистецтва відкрито персональну виставку заслуженого майстра народної творчості України Галини Кучер. Її презентували старший науковий працівник Обухівського музею-садиби Олена Артюшенко та член Національної спілки письменників України Наталя Любиченко. Познайомитися з сонячними виробами з лози прийшли представники творчої інтелігенції Канева. Транспортування і монтаж експозиції здійснено завдяки фінансовій підтримці Ігоря Лавренюка. Мистецький проект «Рушники Малишкового краю» продовжує свою ходу Київщиною і Україною. На Петрівку (12 липня) учасники проекту взяли участь у всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної творчості «Джерело духовності», який проходив біля живодайного джерела «Петрова криниця» в селі Нижній Булатець Засульської об’єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавщини. Обухівськими «шитими» рушниками любувалися сотні учасників фестивалю, які з’їхалися з чотирьох областей і змагалися у виконанні українських народних пісень. У рамках фестивалю проходив конкурс «Кращий обрядовий Дідух», першість у якому посіла робота заслуженого майстра народної творчості обухівки Галини Кучер.
Детальніше ...

ЛІТО – ПРЕКРАСНА ПОРА ДЛЯ ПОДОРОЖЕЙ

Насичена великими і різноманітними заходами діяльність Громадської Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА». З кожним роком вона охоплює все більше учасників. Все більше зацікавленості в мешканців міста викликають результати цієї діяльності. Чи уповільнилися темпи роботи Громадської Організації у літню канікулярну пору, адже основна увага організації приділяється школярам? Про це розмова з Головою Правління Громадської Організації Ігорем Васильовичем Лавренюком. Ми вже звикли до прискореного темпу в роботі, тому не збавляємо оборотів. Весна у нас пройшла під знаком завершення дитячого літературно-художнього Конкурсу «Побачити світ очима дитини», підбиття його підсумків і нагородження переможців. Стає традицією робити це після Великодня урочисто і велелюдно. Так само невід’ємною частиною цього свята стає проведення благодійного аукціону з продажу творів учасників і переможців художнього етапу конкурсу. Діти все більше проникаються бажанням поділитися своїм досягненням, своєю роботою з тими, хто на цей момент потребує негайної допомоги. Аукціон вчить усіх учасників – і меценатів, і юних художників, і їх батьків – не тільки бути самодостатніми, купатися у променях успіху і перемог, а й звертати увагу на тих, хто не може самостійно справитися зі своїми проблемами і потребує допомоги. Аукціон – це дуже важливий виховний момент для усіх нас. І ми й надалі будемо практикувати його проведення. Разом з підбиттям підсумків конкурсу ми зі сцени презентуємо і яскравий альбом дитячої творчості, де знаходять своє місце і розповіді про мистецькі події в місті чи окремих людей мистецтва за останній рік. Альбом яскравий і насичений літературно-мистецькою інформацією, має велике краєзнавче значення. Впродовж літа, коли діти йдуть на канікули, чи затихає робота в Громадській Організації? Робота не затихає. Літо – це прекрасна пора для подорожей, тому раз на місяць члени організації кудись мандрують. Відкрився сезон поїздкою до історичного Чернігова. Наші люди були в захопленні від цього зеленого і затишного міста, його древньої історії. Багато різних емоцій викликало у них відвідання Межигір’я, де проживав колишній український президент Віктор Янукович. Величезний парк із чарівними куточками приваблює туди багатьох відвідувачів. До кінця літа ми плануємо організувати ще три екскурсії. Найближча – до наших літописних міст-фортець Трипілля, Витачева, Ржищева, легендарної Дівич-гори. Це поруч з Обуховом, бо ми у першу чергу повинні знати історію краю, де живемо. Незважаючи на літню пору, тривають…
Детальніше ...

МОГИЛА КРАЙ ПОЛЯ

Біля села Леонівки край поля могила. На могилі – пам’ятник, а на ньому напис «Памятник погиблым в Великий Отечественной войне 1941-1945 г.». А хто в тій могилі похований? Мовчить пам’ятник. Мовчать і берези, що в зажурі схилилися над могилою. Чи пам’ятає хто, кого і скільки поховано в тій могилі? А якщо пам’ятає, то чому мовчить? Чому мовчать допитливі краєзнавці? Давно на кладовищі села Нетеребка, що на Черкащині на дерев’яному хресті я прочитав напис «Здесь покоится отрок 14 лет напрасно убиенный буденновцами». Оце «напрасно убиенный» щораз виникає у моїй пам’яті, коли я проїжджаю біля Леонівського пам’ятника. Тільки тут в могилі не один напрасно убієнний, а багато напрасно убієнних. Починаючи з 1990 року я багато разів бував в усіх практично селах Обухівщини, беручи участь у виборах до рад різного рівня. Зустрічався з багатьма людьми. Відбувалися розмови на різні болючі теми: чи то голод 1932-33 років, чи післявоєнне голодне й холодне життя, чи про війну, чи про сьогоденне життя-буття. Все зберігає людська пам’ять. Скільки б часу не пройшло. Нині покійна Марія Василівна із с.Степок згадувала у 1998 р.: «Коли прийшла червона армія, то забирали всіх підряд: і тих, хто повернувся з полону, і тих, хто підріс за війну. І тут же їх кинули на німців. Навіть не вдягли у військове, не озброїли і не навчили. Усіх їх було побито. Люди ходили на поля з санками, розшукували своїх і хоронили. Одна жінка зі Степка з дочкою пішли на поле шукати двох своїх синів. Знайшли їх вбитими один біля одного. Жінка голосно кричала. Аж раптом підійшли німці. Жінка повалила дочку на сніг і закрила її собою. Але німці сказали: «Матка, не бойся». Допомогли звалити тіла на санки і протягти до позиції наших. А жителька с. Леонівки Гарнага Степанида Минівна, передова колись ланкова, згадувала: «Весною не можна було проводити польові роботи через велику кількість побитих на полях. Ми їх звозили на край поля, де оце зараз могила, і хоронили. Люди із сусідніх сіл якщо взнавали своїх, то забирали, щоб похоронити у своєму селі. Узнавали їх по одежі, бо вони були вдягнуті у своє. Зброї біля них не було. Скільки їх поховано в могилі – не знаю. Багато».…
Детальніше ...

НАЩАДКИ НАМ ЦЬОГО НЕ ПРОБАЧАТЬ

Мої прадіди по татовій і маминій лініях народилися тут, на обухівських землях. Мамині батьки – Найда Арсентій Якович і Анастасія Миколаївна жили на П’ятихатках або Кабанцівці, де зараз стоїть нова школа. Коло них була садиба діда Юрка Найди. Потім Снігирі – дід Федь з бабою Ольгою, велика родина Кабанця Остапа Миколайовича, брата моєї баби, Старук Катерина з дідом Антоном, родина Міненко Віри Яківни. Напроти – обійстя баби Стьопи і баби Гущихи по-вуличному, у якої з шалаша продавався гас. На обійсті баби Стьопи тепер стоять церква і аптека, а баби Гущихи – контора. Жили дружно, хати не замикали ставили віник під дверима). Моя бабуся Анастасія Миколаївна (1910 р.н.) була дуже роботящою, як про неї казали родичі, працювала, як чорний віл. У краєзнавчій книзі Юрія Домотенка вона згадується як одна з передових колгоспниць. У неї все життя у важкій праці. З 14 років служила у київських євреїв, потім НЕП, колективізація, колгоспна праця без просвітку. Як вона про себе казала, не бачила коли сади цвітуть і коли діти ростуть. Було, каже своїй подрузі, йдучи серед ночі з поля додому: «Катре, поки дійдемо додому, то й ранок настане, треба знову бігти на поле. Давай отут на обніжку заночуємо». Так і ночували. Дома хазяйнували діти, одне одного няньчили, так разом з худобою і виростали. Особливо каторжно, без перепочинку працювали біля молотарки. Так, було, хтось встромить у неї вила, щоб зупинити. Поки лагодять, то й перепочити якусь хвильку можна. Пригадую, вже десь на початку 1980-х Років мої баба Галя і дід Антон Іщенки, що пережили голодомори, війни, сталінські часи, страшні втрати (он скільки людей під Германівкою полягло!), коли сідали коло столу за маленькою чарочкою, то ділилися: «Зараз тільки й пожити». А землі тут унікальні, справжня оаза, якийсь особливий дух, який словами передати неможливо. Хочу нагадати місцевим про нашу знамениту Мазникивщину – ярок між подвір’ями баби Стьопи і Колотиловими. Там било потужне джерело цілющої води. Люди з ближніх кутків брали там воду. Розповідали про неперевершений її смак та життєдайні властивості. Діжками набирали її і підводами розвозили колгоспникам на поля. Навіть лазню збудували у цьому ярочку. Під час будівництва комплексу і житлового мікрорайону Мазникивщину з її чистими джерелами засипали…
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКА ПЕРЛИНА – ЯБЛУНЕВИЙ

Продовжуємо друкувати спогади корінних мешканців про мальовничий куточок нашого рідного міста - Яблуневий! ПІД ЗАБУДОВУ ВЗЯЛИ РАДГОСПНІ ЗЕМЛІ Спочатку у нас був колгосп імені Паркомуни, у березні 1960 р. він став радгоспом «Обухівський», директором був Анатолій Іванович Карпельов. У колгоспі вирощували в основному зернові, буряки, овочі, тримали корів, свиней, курей, а ще було три великі сади: молодий яблуневий, старий яблуневий і грушевий. Росли і плодоносили яблуні, груші, черешні, горіхи різних гарних сортів. Між рядами вирощували овочі – тоді кожен клаптик оброблявся. Сад ровом був обкопаний, сторожі були. Грушевий сад вирубали, коли будували дві п’ятиповерхівки. Де тепер Будинок культури, там стояла хата розкуркуленого Тимошенка, в одній половині була контора, у другій дитячі ясла. Коли почали будувати комплекс, з’їжджалися люди, то побудували дитячий садочок у яблуневому саду: спочатку невеликий, а тоді добудовували. Снігирівська школа була восьмирічною. Коли побудували і відкрили нове приміщення, то у старій школі був гуртожиток.. У саду ще стояла велика пасіка, біля якої працював Деревинський Омелян, а після нього – син Микола. Парники були, теплиці, де вирощували огірки, розсаду. Після війни стояли тут лише три хати – наша батьківська, діда Свирида Тимошенка та ще когось. У 1949 році нас знесли і дали ділянки під нові хати: нам – за школою, Тимошенкам – біля кладовища. Починалося будівництво нового мікрорайону з двох двоповерхових гуртожитків і невеликих будинків на місці колгоспних парників, потім звели два великі гуртожитки по теперішньому Київському провулку. Комплекс спочатку хотіли будувати окремо, а потім взяли радгоспні землі під забудову, а радгосп приєднали до комплексу. Очисні комплексу тоді не смерділи, органіку вивозили бочками на поле. Я після закінчення школи разом зі дев’ятьма дівчатами з нашого кутка вступила у молодіжну ланку і пішла працювати свинаркою – так і в трудовій записано було. Тоді, коли свиней в радгоспі звели, я перейшла до телят. Потім стала обліковцем в конторі, а згодом після відкриття Будинку культури – касиром. Віра Яківна Міненко (Заїць) ЯБЛУНЕВИЙ САД БУВ ТОДІ МОЛОДИМ Я жив раніше на вулиці Садовій. На місці теперішнього Яблуневого був великий сад. Тоді він був ще молодий. Ми, школярі, збирали яблука, складали в кагати, потім їх вивозили. А ще там, де починається перший житловий будинок, до…
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКА ПЕРЛИНА – ЯБЛУНЕВИЙ

Яблуневий – один з наймальовничіших куточків нашого міста. Зараз там проживають тисячі обухівців, у більшості з них доля пов’язана з колишнім радгоспом-комбінатом. Але й до будівництва цього гігантського комбінату тут жили люди, вирощували хліб, садили яблуневі сади. За свідченням знаючих людей, саме ця територія колишнього села, а тепер міста має найбагатші чорноземи, товщина яких подекуди доходить до чотирьох метрів. Саме на цих золотих землях і був споруджений величезний комплекс з відгодівлі худоби. Ми підготували спогади корінних жителів про цей райський куточок на південному заході Обухова. 1971-го року на території радгоспу «Петровський» з розмахом розгорнулося будівництво найбільшого в Україні комплексу з відгодівлі великої рогатої худоби. Розпочалося будівництво і житлового селища, яке вела ПМК-3 (начальник І.Жуков). 1972 року було зведено 11 корівників першого і другого періодів відгодівлі худоби, склад для сіна, гараж, майстерня, санпропускник. У травні в селищі відсвяткували новосілля 36 сімей (будівельна дільниця №1, начальник В.С.Никифоров). 1 вересня відчинилось новозбудоване приміщення четвертої школи ( ред. колишньої Снігирівської), директором якої став І.П.Кульбачний. За парти сіло 412 учнів. 1974 р. колишні радгоспи «Обухівський» і «Петровський» об’єднані в радгосп-комбінат «Петровський», директором призначено героя соціалістичної праці Й.І.Піонтковського. 9 вересня було пущено першу чергу комплексу: на відгодівлю поставлено 2400 голів худоби, у 1976 р. її кількість доведено до 17 тис. голів, 7 тис. з них – у відділках. Того ж року радгоспу-комбінату присвоєно ім’я ХХV з’їзду КПРС. З книги Ю.Домотенка «Обухів» ДО КАПЛИЧКИ ЗА ЧУДОДІЙНОЮ ВОДИЧКОЮ … В Обухові є чудодійна капличка для тих, хто з вірою Божою в щирім серці з неї набирає воду. Знаходиться вона у Панському яру, навпроти радгоспної тракторної бригади, де комплекс був. Щороку у десяту п’ятницю після Великодня її освячували. Пам’ятаю з дитинства, був хресний хід на чолі з отцем Афанасієм із Свято-Михайлівської церкви. Починали із освячення Ракової криниці поблизу церкви, потім – Колошиної (на самому березі по вул.Пушкіна), тоді освячували криницю в Мазиковщині. На жаль, останню радгосп закидав і поставив очисні споруди (на Яблуневому навпроти аптеки). У ній була добренна цілюща вода. А далі йшла юрба людей до Панського яру. Не тільки в десяту п’ятницю проводили цей обряд, а, бувало, і в посушливе літо, і на Григорія 6 травня. Молилися, дбали…
Детальніше ...

ВОНИ ГОТУВАЛИ АВТОПАРКІВЦЯМ ОБІДИ

Ще одна доля пов’язана з Обухівським автопарком. Надія Амаянівна Арсененко з дитинства мріяла водити машину. Після закінчення курсів, отримала посвідчення водія ІІІ класу. Працювала водієм у Дерев’янському колгоспі, чотири роки – кондуктором автопарку, а потім двадцять років – кухарем на цьому ж підприємстві, за що неодноразово нагороджувалася Почесними грамотами та подяками. Тьотя Надя була першою буфетницею. За нею прийшли готувати обіди автопарківцям Шевченко Надія Антонівна, Довбиш Ольга Миколаївна та Петренко Ніна Миколаївна.
Детальніше ...

ЩОБ МИ ТАК ЖИЛИ?

Кажуть, що кожен скульптор, коли створює копію людини чи тварини, намагається показати Богу, що гідно вчиться у Творця, але не зазіхає на його велич і першість. Та коли людина хоче відтворити рай на землі, не знаючи першоджерела, вона вже змагається зі Всевишнім. Саме тоді смертний хоче оголосити себе Богом. 10 липня обухівцям пощастило отримати насолоду для очей, відвідавши славнозвісне Межигір’я. Екскурсію землякам подарував відомий в місті меценат та підприємець Ігор Лавренюк. Дивовижна природа колишнього монастиря манила до себе кожного: безліч сортів різноманітних дерев, кущів і квітів, риба, яка підпливає до містка, коли чути високі тони голосу, грайливі фонтани посеред озер… Тут дійсно краса, яка намагається вимкнути мозок. Слова екскурсовода приголомшують і ніби будять: під тими доріжками, якими проходить відвідувач, обладнані тунелі для доставки їжі до будинку колишнього президента, на території знаходиться приміщення найкращої у Європі лабораторії, що досліджувала аналізи повітря, води та всього навколишнього середовища, тут була високоякісна лікарня, що стежила за здоров’ям мешканців Межигір’я. Насолодившись красою природи, підходимо до будинку колишнього президента. І одразу чуємо зауваження гіда: «Золотого унітаза тут ніколи не було. Сантехніка дійсно покрита тонким шаром золота, але не більше…» Страуси, павичі, цесарки дійсно є… І навколо дійсно неймовірна краса – оку любо глянути. Та от душі якось некомфортно: заради одноосібного володіння цією красою людина ладна була закласти цілу країну, віддати на поталу і знищення її мешканців. Людина створила із себе ідола, але, як відомо, ідоли падають… Тамара Сулима Сьогодні, гарної сонячної днини, ми побували на екскурсії в національному парку ,,Межигір’я,, – колишня резиденція президента Януковича. Чудове місце для відпочинку, красивий доглянутий парк. Дуже красива природа, вона підкорює вас. Газони в ідеальному стані, в озерах форель, золота рибка, цвіте водяна біла лілія. Всюди цвітуть красиві квіти. Шумлять водоспади та фонтани, співають птахи – місце райське, отримуєш естетичне задоволення. Все тут зроблено і продумано по-господарському для себе, а якби для людей, то вже процвітала б Україна. Дякуємо Вам, Ігоре, за проявлену турботу. День був незабутній, сповнений вражень. Любов Кулінич
Детальніше ...

ФЕСТИВАЛЬ ПАМ’ЯТІ КАТЕРИНИ БІЛОКУР

Працівникам Обухівського музею-садиби Андрія Малишка Олені Артюшенко та Сергію Саку разом з письменницею Наталею Любиченко завдяки підприємцю та меценату Ігорю Лавренюку випала нагода взяти участь у Всеукраїнському сільському фестивалі народної творчості «Катеринина пісня», присвяченому пам’яті народної малярки Катерини Білокур, який проходив у чарівній Богданівці на Яготинщині. Вшанувати пам’ять унікальної мисткині з’їхалися на її батьківщину сотні учасників художньої самодіяльності. У затишному парку біля сільського Будинку культури линули українські народні і авторські пісні, розповіді про творчу долю талановитої самоуки. Обухівці показали усім присутнім колекцію знаменитих обухівських рушників роботи Світлани Зохнюк, Надії і Вероніки Поліщук, Антоніни Сайдолієвої, плетіння заслуженого майстра народної творчості України Галини Кучер, вузлові ляльки Світлани Біркіної, краєзнавчі видання місцевих авторів. Фестивальна атмосфера була радісною і натхненною, адже аматорські колективи дуже потребують творчого спілкування, представлення своєї роботи глядачам. «Катеринина пісня» - це вже сьомий фестиваль в Богданівці, який самостійно організовує, фінансує і проводить Богданівська сільська рада. Сільський голова Ю.Г.Борисенко пишається культурним успіхам громади, а ще віддає данину пам’яті своїх знаменитій землячці Катерині Білокур, яка своїм самобутнім талантом прославила Богданівку в усьому світі. Фестиваль «Катеринина пісня» - не єдиний в Богданівці – тут щороку проходять три велелюдні фестивалі, організовані власними силами, коштом місцевого бюджету. Провести творчу паралель з нашим Обуховом чи районом нема можливості: жодного фестивалю у нас ще не народилося і чи народиться найближчим часом. Маючи такі потужні постаті і мистецькі явища, як Андрій Малишко, Григорій Косинка, Марія Нелеп, Параска Коломийко, як обухівські богомази і гончарі, як неповторний обухівський рушник, як легендарний захисник селянської волі отаман Зелений, - ні район, ні місто так і не спромоглися на жоден фестиваль, подібний Богданівському. Олена Артюшенко, старший науковий працівник Обухівського музею-садиби Андрія Малишка
Детальніше ...

Чернігів духовно-історичний

Кожну людину від народження тягне жага пізнання. Відкривати щось нове означає розвиватися. Отож ми й подорожуємо в уявному або реальному світі. Та найпотужніше нас чомусь приваблює чуже, хоча свого ще не пізнали. Ми чуємо розповіді бувалих туристів про Туреччину, Єгипет, шокуючу Азію, консервативну Європу, а у нас, як завжди, «все погано і не цікаво», бо ми ж ніби знаємо своє… То чи знаємо ми, українці, Україну? Навіть не кожен, хто мешкає на Київщині, добре знає столицю і свій обласний центр. Переважно ми знаємо ті міста, де живемо, вчимось, працюємо. Окрім цього, нас ваблять Одеса, Львів, Чернівці, Закарпаття зі своїми санаторіями… Про Чернігівщину ми знаємо, переважно, те, що це регресивний регіон, де є населені пункти (з трьома-п’ятьма мешканцями), що зникають з мапи України. І вже підзабули, що Чернігів є одним з найстаріших міст нашої держави. Нагода познайомитись з Черніговом історичним з’явилася в обухівців 20 червня завдяки подарованій екскурсії від мецената та підприємця Ігоря Лавренюка. Як на щастя, подорожі сприяла і чудова погода. До слова сказати, що сама пізнавальна екскурсія розпочалась ще при виїзді з нашого міста. Досвідчений гід Тамара Аркадіївна екскурсом у минуле нашої держави не давала можливості заснути під час тривалої поїздки в автобусі… Чернігів вразив з перших вулиць своїми зеленими скверами, парками і якоюсь теплою патріархальністю. І тут вже почала дихати історія. Це місто також називають одним із найдавніших історичних та духовних центрів. Тут збереглися пам'ятки архітектури та історії, шість з яких – ще домонгольського періоду. Саме тут проходив шлях «із варягів у греки» або «грецький шлях». Історики стверджують, що колись варяги були у князівській дружині, а греки будували церкви. Майже третину всіх історичних свідчень в Україні про татаро-монгольський період можна знайти саме у Чернігові. Зустрів нас шанобливо Чернігівський Вал – унікальне історичне місце, яке свого часу відігравало роль оборонної фортеці. Тут зібрані такі пам’ятки, як Будинок Мазепи, де, за переказами, він ховав свою наречену, яка втекла з рідного дому; Борисо-Глібський храм; Спаський собор, зведені ще в XI столітті; церква Іоанна Богослова; гармати, розташовані на південному краї валу, і багато іншого. Вражають своєю історією, величчю та невловимою містикою Антонієві печери – найбільше і єдине доступне для широкого огляду підземелля Троїцького…
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКИЙ РУШНИК У МАЛЬОВНИЧИХ ПЛЮТАХ

Обухівський музей-садиба Андрія Малишка спільно з ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» з виставкою «Рушники Малишкового краю» взяли участь у відзначенні 100-річчя архівної служби України. Урочистості відбулися у мальовничих Плютах на березі тихої Козинки. Обухівські «шиті» рушники відомих майстрів Світлани Зохнюк, Надії і Вероніки Поліщук, плетені лозові вироби заслуженого майстра народної творчості України Галини Кучер, вузлові ляльки Світлани Біркіної викликали неабияку зацікавленість працівників архівної служби та гостей, які з’їхалися до Плютів з усієї України.
Детальніше ...

ПЕРША КОНСТИТУЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Прийняття Конституції 1996 року стало точкою відліку нової епохи в історії нашої держави. Саме цей документ заклав основи майбутніх економічних, соціальних та духовних перетворень у суспільстві. Але конституційні норми, якими б передовими і демократичними вони не були, самі по собі не змінять життя на краще. Сьогодні усім нам потрібні підвищена відповідальність, самовіддана праця заради однієї мети – процвітання України як цивілізованої європейської держави. Конституція – одна для всіх. Шануймо її, пам’ятаючи, скільки крові пролито за одвічне право українського народу на вільне життя на своїй Богом даній землі. І кожен з нас відповідальний за нашу державу перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями. Нам потрібні віра і напружена праця, закон і соціальна справедливість, щоб конституційні засади увійшли в наше життя конкретними і зримими змінами. Україна починається з кожного з нас. Зі святом Конституції! Ігор Лавренюк, Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Детальніше ...

ПРО ПОЧАТКИ МЕДИЦИНИ В ОБУХОВІ

З давніх-давен Обухів відомий народною медициною. Її знавцями були цілі династії. За переказами старожилів, знахарями були представники родів Усів, Щербаків, Оленченків, Старуків. За спогадами старожительки Обухова Щербак Надії Трохимівни (1906 р.н.), її дід Микита знався на травах, відав секретами збирання і лікування травами. Збирання трав було цілою наукою. Наприклад, збирали трави тільки у певні дні, сушили і зберігали в тіні. Але поступово з’являлися на Обухівщині й лікарі. Ще з початку ХІХ ст. була відома династія Бермантів. Вони вели свою лікарську практику в Обухові, Германівці, Трипіллі. У кінці ХІХ ст. в Обухівську волость було призначено земського лікаря на прізвище Долінський. Ніхто зі старожилів не пам’ятає його імені. Але обухівці його дуже шанували. До нього за допомогою приїжджали жителі Копачева, Гудимівки і багатьох навколишніх сіл. Селянами Обухова було побудовано і першу Обухівську лікарню. Вона знаходилася на території першої школи ім.А.Малишка. Це було двоповерхове приміщення. В одній частині проживав лікар, в іншій вівся прийом хворих. Як розповідали старожили, Долінський умів усе: і зуб вирве, і око полікує, і пологи прийме. Він був небайдужий і до грамотності обухівських дітей. Оскільки на весь Обухів була тільки одна школа (теперішня друга школа), а дітей було багато, то Долінський організовує похід селян до Києва з проханням про спорудження ще однієї школи. На сходці села було вирішено побудувати її в центрі - недалеко від лікарні і церкви. Так в 1913 році земством будується школа, яка згодом називається першою, а потім – ім. А. Малишка. Долінський займався також і збиранням книг. Тому учні, йдучи до школи, спочатку приходили до лікаря взяти книгу. Потім ці книги були передані до шкільної бібліотеки. Під час революції діяв військово-медичний шпиталь. Знаходився він у старенькій хаті в районі сучасної вулиці Гоголя. Тамтешні лікарі допомагали місцевим жителям. Робили навіть операції. З 1920-х років в Обухові не було постійних лікарів. Час від часу присилали фельдшерів. Але чомусь в Обухові вони не затримувалися. В 1930-х роках в Обухів приїхав лікар Романенко. Було відкрито медпункт в хаті колишнього «куркуля» Федора Гнипа (теперішня вулиця Трипільська). Приблизно в цей період напроти школи в центрі села починають будувати лікарню, приміщення якої проіснувало до 1964 року. Надія Науменко, краєзнавець, Попова гора
Детальніше ...

СТАВАЛИ НА ВЕСІЛЬНИЙ РУШНИК ТРИ ПОКОЛІННЯ МИРОНЕНКІВ

Хай воно не золоте, але серцю дороге, каже народна мудрість. Серед усього дорогого українському серцю – народний вишиваний одяг. Найкращий берегли на найважливіші події, найперше – на весілля. З часом змінюється мода, але народний одяг притягує своєю неповторною красою і зрозумілістю. І в сучасної людини не зникає душевна потреба доторкнутися до незвіданої таїни маминих рушників, бабусиних сорочок, саморобних квітів з віночка. Приємне диво, що у багатьох обухівських родинах збереглися безцінні світлини своїх родичів у традиційному вишитому одязі. Як от у родини Мироненків. Милуймося разом.
Детальніше ...

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм