01 серпня 2017

ОБУХІВ1905-ГО: ХТО ГРОМИВ ЄВРЕЇВ І ХТО ЇХ РЯТУВАВ. Спогад громадянки США Варвари Антонівни Крамаренко-Діберт

Кілька років тому мені потрапили до рук спогади Варвари Антонівни Крамаренко-Діберт, які проливають світло на багато подій першої половини буремного 20-го століття. Прийшла черга з ними ознайомитися і обухівцям. Із цих спогадів чітко проглядається «гібридна» підступність російської імперсько-більшовицької політики, у т.ч. і в єврейському питанні.

 

В 1905-1906 роках прокотилася хвиля єврейських погромів по українських містах і містечках. Починала ці погроми нікому невідома в цій місцевості купка людей, до яких потім приєднувалася здеморалізована частина й місцевого на­селення.

Один з таких погромів відбувся в містечку Обухові Київського повіту.    Священиком там був мій дід по матері о. Володимир Ле­вицький (ред. з 1903 по 1913 р. був настоятелем Воскресенської-Миколаївської церкви, що знаходилася на місці теперішнього приміщення міської ради). Садиба його була на головній вулиці, напроти базарної площі, навкруги якої були єврейські будинки й будиночки.

Коли служниця повідомила о. Володимиру, що в містечку йде по­гром єврейських приміщень і багато євреїв, в основному жінок з діть­ми, біжать з криком і плачем через площу до головної вулиці, то о.Володимир наказав служниці відкрити ворота та хвіртку й поста­вити при вході до воріт маленький столик. Сам о. Володимир одягнув поверх ряси єпітрахіль, в руки взяв хреста і почав служити мо­лебень за здоров'я «Його Імператорського Вєлічества Миколи ІІ» й співати "Боже, Царя храні».

Служниця, яка стояла коло хвіртки, запрошувала переляканих єв­реїв забігати в двір та ховатись в підвалі будинку. Приголомшені співом "Боже, царя храні» та врочистим вигля­дом старшого священика з хрестом в руках, погромники захололи від несподіванки й зупинились, а деякі попадали на коліна й по­чали хреститися, як то робили в церкві при співі «Боже, царя храні».  Після цього о.Володимир звернувся до погромників зворушливим закликом не робити людям зла, а повернутися до своїх домів та зай­нятися своїми справами.

о.Володимир потім розповідав, що серед погромників він не ба­чив ні одного знайомого обличчя - ні парафіян, ні громадян містеч­ка (!).

На другий день до нього завітав один із чиновників місцевої жандармерії і сказав: " Батюшка, ви не в своє діло вмішалися і це буде мати свої наслідки».   І справді, наслідки проявилися в тому, що о. Володимир Левицький не діставав декілька років при­значеної йому ще перед тим вищої нагороди протоієрея - митри.

Сусіди о. Володимира принесли до підвалу харчі та рядна, щоб постелити та вкрити дітей. Так змучені та перелякані люди пересиділи ніч.

Ранком у містечку було тихо. По вулицях ходила поліція. Зму­чені євреї з острахом почали розходитись до своїх розгромлених помешкань. Після погромів багато євреїв почало переїздити до більших міст, а деякі й до Америки.

Я з семилітньої дитини стала дорослою. Закінчивши середню школу, пішла вчителювати. Прийшла Перша світова війна, далі - ре­волюція, відродження української державності, зміна урядів (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія). Нарешті окупація Укра­їни більшовиками: ЧК, арешти, розстріли, колективізація, голод - все це лавиною залило дитячі спогади про обухівські події.   Але в природі, мабуть, ніщо не пропадає.  Несподівано, через три десятки років (у 1936 р.) ті події знову випливли на поверхню й мали великий вплив на моє й моєї родини життя.  В Києві почалася паспортизація, а з нею й чистка «небажаного елементу». Хто не дістав паспорта, той мусів був виїхати за 800 кілометрів від Києва. Хоч я працювала в Києві вже 10 років, як "попівна" (тато - священик, помер 1919 року) потрапила в число небажаних. Чоловік же пашпорт отримав. Коли я запитала: «А як же з дітьми?" (ми мали їх двоє - 8 і 12 років), мені відповіли: "Можете забрати з собою, а можете залишити чоловікові».   Я ви­рішила боротися за право лишитися в Києві. Мені порадили звер­нутися до начальника пашпортного відділу нашого Лук`янівсько­го району.   Простоявши три доби в черзі, я нарешті дісталася до відповідного начальника. Почався слідчий допит про те, де я жила і що робила з дитинства. Коли я між іншими місцевостями, де мені доводилося жити, назвала містечко Обухів, де мій бать­ко якийсь час був священиком, голова запитав мене, чи я часом не знала священика о. Володимира Левицького. Коли я сказала, що є його внучкою (по маминій лінії), то він раптово схопився й побіг до сусідньої кімнати, приніс мені крісло і ласкаво запросив  сісти. Потім він запитав мене, чи я чула щось про Обухівський погром та роль у ньому о.Воло­димира. Я відповіла, що чула про це від батьків, бо сама тоді мала лише 7 років. Він тоді схвильовано почав розповідати, що він тоді був 5-літньою дитиною й був на руках матері серед тих, кого врятував о.Володимир. Він сказав: «Я щасливий, що Ви по­трапили до мене». Коли моя мама умирала, вона мені сказала: «Гріша, пам`ятай, що життя тобі й мені врятував священик Левицький. По­обіцяй мені, що коли ти зустрінеш у біді когось із його родини, то поможеш їм, бо при теперішній владі їм, напевне, буде тяжко». Я мамі пообіцяв і буду щасливий Вам допомогти».

 Після цього він зателефонував на 3-й поверх цього ж будинку і наказав виписа­ти "громадянці Діберт» пашпорт. Через 10-15 хвилин я мала в руках документ і щаслива побігла до­дому.

Пізніше я довідалася від колишньої секретарки цього голови, що потрапила я в список "небажаних» через наше помешкання: управдомові потрібне було помешкан­ня для його батьків , яких він перевозив до Києва з Фастова. Будучи членом компартії, він вирішив, що саме наше помешкання з окремою кухнею їм підійде, а самотнього безпартійного Діберта можна буде перевести до одної кімнати.

Спогад був надрукований в журналі «Віра», органі Об`єднання православних сестринств при УАПЦ в США

 

ДЛЯ ДОВІДКИ. Факти проживання євреїв в Україні зафіксовані в16-17 ст., коли вони селилися в містечках, де була торгівля і розвивалися ремесла. У нашому краї їх найбільше проживало в містечках Германівка, Трипілля і Обухів. Основне заняття – торгівля і тримання шинків. Під час визвольної війни Б.Хмельницького 1648-1654 рр., коли козацькі загони підійшли до Білої Церкви, євреї залишили обжиті місця. Довгий час не проживали – аж до початку ХVІІ ст. Селилися в основному в центрі Обухова (до 1 тис. осіб). В середині ХІХ ст. відкрита приватна лікарня  єврея Гірши.  Приватну практику мали лікар Бермант Я.С., провізор Глузман І., завмаг Заславський Г.І.   22 жовтня 1905 р. погроми в Обухові були організовані чорносотенцями, до яких долучалися  і окремі  селяни (розбили 12 лавок, 6 буд-ків). Погром припинили члени Обухівського селянського товариства (староста Дмитро Деревинський, урядник Симон Коваленко) – пішли на погромників у рукопашний бій і розігнали їх. На центральній базарній площі Обухова було майже 70 єврейських лавок: «бакалія», «мануфактура», «риба», «гас», «дьоготь» та ін. Єврейська громада мала 2 синагоги: на місці теперішніх приміщень кінотеатру та автостанції. Була організована єврейська управа (голова Ротберг Мошко Шльомович, кандидат Боярський Ушер Мендельович, члени Вайсбер Шмуль Хаїмович, Сагалов Шулик Йосько). 1919 р. – друга хвиля погромів, єврейські сім’ї виїжджали до Києва, інших великих міст, переселялися під гору Пидину, змінювали імена й прізвища, віру – ходили до православних церков (їх називали вихрестами). Нащадки їх і досі живуть в Обухові. Факти єврейських погромів вояками отамана Зеленого не підтверджені. У 20-х рр. приміщення  синагог були віддані радянською владою під господарське призначення, потім розібрані. Окремого єврейського кладовища в Обухові не було, ховали покійників на Сліпаковому та Хабриччиному. Під час Другої світової війни кілька євреїв були знищені в Розкопаній. Після війни частково євреї стали повертатися до Обухова. Було багато їх серед лікарів.

Матеріал підготували Олена Артюшенко та Надія Науменко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм