02 серпня 2017

«ЯКБИ НЕ МИ, ТО БАГАТО КАЛІК ХОДИЛО Б ПО СВІТУ»

Розповідає Воробей Галина Петрівна (16.05.1961 р.н., м.Обухів) про свою маму Жевагу (у дівоцтві Литвин) Ольгу Василівну (15.09.1918-22.06.2002 р.ж.).

Народилася мама у Векли Луківни (1885 р.н.) та Василя Григоровича (1890 р.н.) Литвинів в Обухові на Піщаній. Їх хата стояла на місці теперішнього комплексу «Казка». В родині було 9 дітей, вижило семеро. Ольга, як і всі діти того покоління, вже з трьох років воли пасла, ходила по людях, потім закінчила три класи Обухівської третьої школи. Тринадцятирічною подалася до Києва «за компанію» із старшими дівчатами. Пригадувала, як усі посідали їсти, а Ольга пішла в дорогу без харчів. То тільки одна дівчина поділилася з нею їжею. Через багато років її мама впізнає, коли та прийде до неї вправляти спину. У Києві вона пішла по Хрещатику, де  їй зустрілися два чоловіки, один з яких – дядьо Ваня (викладач медінституту Іван Живаго), запросив до себе у помічниці. Часто потім згадувала його з великою вдячністю за доброту, за науку. Вона скрізь супроводжувала його, у тому числі і на лекціях. Маючи відмінну пам’ять, усе почуте від нього зафіксувала на все життя. Він їй допоміг і закінчити терапевтичний факультет медінституту. Під страхом репресій дядьо Ваня зі своїм сином Борисом перед війною виїжджають до Америки, а мама Ольга повертається до Обухова і йде в колгосп. Під час німецької окупації дев’ять разів її намагалися вивезти на примусові роботи до Німеччини, але вона втікала. А коли зайшли наші, то вона пішла на фронт. Воювала зенітницею у складі І Українського фронту. Дійшла до річки Одер. В останні місяці війни одружилася з військовим, який пропав під час останнього бою, який тривав вже після оголошення перемоги. Після повернення додому у неї у квітні 1946 р. народився син Анатолій. Так як усі її документи, у тому числі і фронтові, згоріли, то вона пішла працювати не лікарем, а дояркою в колгосп. У 1959 р. вийшла заміж за вдівця з двома дітьми Жевагу Петра Миколайовича. У 1961 р. у них народилася я, Галина.

Коли почала практикувати мама? Ще із замолоду. У неї була вроджена чутливість пальців, особливо відчувала нерви.  Спочатку допомогла одному чоловікові, після цього пішли інші люди. Перебувало у нашому дворі тисячі людей з усього Союзу. Про неї знали і столичні лікарі, академіки, посилали людей до мами, самі приїжджали. Скористався її допомогою і теперішній мер Києва Віталій Кличко.  Мама нікому не відмовляла. Коли сама лежала із зламаним тазовим суглобом, то їй пацієнтів клали на коліна і вона вправляла. Без цього вона не могла. Бралася і за безнадійних людей із горбами на спині. Тривалими масажами і вправляннями вона ощасливила одну жінку, крім того, ще й незрячу. Після маминої допомоги та одружилася,  ще й сина народила. А одна дівчинка із Сквири з тієї ж причини цілий рік жила у нас, і мама їй щоденно вирівнювала викривлені кістки спини. Скільком людям вона допомогла! Казала про свою справу: «Якби не такі, як ми, то багато калік ходило б по світу».

Ще мама навчила мене не прив’язуватися до грошей і робити добро людям, не оглядаючись. Кілька разів її намагалися пограбувати, думаючи, що у неї багато грошей. А їх не було – вона вслід їх роздавала.

З кн. Наталі Любиченко «Спогади, навіяні вітряками»

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм