22 серпня 2017

Член Національної Спілки письменників України Наталя ЛЮБИЧЕНКО: «ДОСИТЬ СТРАЖДАТИ І ЖАЛІТИСЯ - ЧАС ЙТИ ВПЕРЕД, ПЕРЕМАГАТИ І РАДІТИ»

Нещодавно побачила світ нова книга нашої землячки Наталі Любиченко «Спогади, навіяні вітряками». Такого плану видання рідко з’являються на літературному полі, бо їх написання потребують неймовірних зусиль не скільки у клопітному зборі матеріалу, скільки  в  авторському співпереживанні того, про що пишеться, в емоційному і психологічному напруженні. Але Наталя Василівна, як корінна обухівка, не відмовилася від  цього задуму і взялася за його реалізацію. Так як вихід книги набув у місті неабиякого розголосу, є привід напередодні Дня незалежності України разом з письменницею заглянути в нашу недалеку історію – таку складну і болісну, щоб зробити певні висновки.

 

  • З чого почалася книга?
  • Вже кільканадцять років я записую свідчення моїх земляків про їх минуле життя, адже в них – жива наша історія, наша гордість і наш біль. Їх назбиралося на цілу книгу, яку я назвала «Спогади, навіяні вітряками». У моїх співрозмовників – різні долі, різні шляхи. Та є таки спільне – прагнення бути щасливими навіть в отих страшних умовах голоду, війни і втрат. Бо інколи не в змозі осягнути, осмислити усю масштабність трагедії нашого народу. На жаль, і понині ця незагойна рана сочиться. Тож нам усім треба поміркувати над спогадами старожилів і перейнятися власною долею і долею рідної України. До книги увійшли уже опубліковані спогади і нові. Найперша моя публікація ще шкільних років – «Слідами подвигів» у райгазеті «Зоря Жовтня». А початком мого усвідомленого дослідження минулого обухівських родів стали спогади 96-річної Ольги Федорівни Третяк під назвою «Господня нагорода за доброту», опубліковані в «Обухівських вістях». Так обухівська громада знайомилася зі своїми поважними старожилами. А згодом на замовлення редакції міської газети я започаткувала авторську рубрику «Доки пам’ятаємо», де я із збереженням лексики подавала зафіксовані мною спогади обухівських старожилів. Їхніми устами промовляло до нас минуле – страшне і трагічне. «А тривожимо ваші душі, шановні читачі, - писалося в газеті, - не з метою нажахати, а щоб поставити надійний заслін злу на нашій землі». І полилися весняною повінню спогади обухівців про знані родини хліборобів, садівників, чорнобильців, музикантів. І до цих пір, боячись розправи за правду (а чи не забере КГБ?), ці зморені бідою і безправ’ям бабусі почали говорити про те, про що десятиліттями мовчали. Вони повірили, що комусь потрібна їхня правда. Тому їх слова – як щира сповідь.
  • Сповідуються у переважній більшості жінки.
  • Так, бо їм дано довший вік і вони завжди тягли непосильну ношу випробувань і за себе, і за загиблих чоловіків, виконуючи Божий заповіт давати життя і берегти його. У книзі є спогади і про унікальних обухівських жінок-цілительок, бабусь-костоправів, які ставили на ноги безнадійних хворих і чиєю допомогою користувався чи не кожен обухівець. На щастя, у декого з корінних обухівців збереглося багато куткових світлин з минулого століття, з яких на нас подивляться молоді наші бабусі – такі красиві і чисті, з надією в очах, що їх чекає добра доля.
  • Чому Ви взялися за це непросте завдання - зібрати і написати від першої особи спогади земляків?
  • Я – корінна обухівка, представниця великих родів Тільних-Форноляків, Говорунів-Кабанців, хочу залишити у спадок моїм дітям і онукам свідчення про моїх чесних, роботящих дідів-прадідів, якими б пишалися мої нащадки, щоб це додавало їм у житті стійкості і мудрості. Таку ж відповідальність я відчуваю і перед іншими обухівськими родами, які стали надійним фундаментом для нашої багатотисячної громади. Бо вони – коріння Древа життя з нашого герба міста. Вірю, що спогади, навіяні вітряками, відкриють духовне багатство мого народу, а читачі зігріють пам’ять про наших пращурів живим подихом своєї душі. Може, дехто поцікавиться своїм родоводом (можливо, вдасться аж до сьомого коліна!) та й запише дорогоцінні відомості для щасливого майбутнього своїх нащадків.
  • Вже минуло два тижні, як книжка пішла в люди. Які відгуки про неї у земляків?
  • Відгуки неоднозначні і це природно. Дехто відреагував так: «Які там книжки – не до них зараз, криза». А більшість земляків зраділи їй, як новонародженому дитяті, а коли відкривали книгу, знаходили на сторінках рідні обличчя – пригортали і цілували її: «Ти повернула нас в дитинство і молодість». Люди відкладають навіть термінові хатні і городні справи, бо не можуть відірватися від книжки. Одна бабуся каже, що через захопленість книгою навіть пропустила прийом ліків. Мої земляки сходяться кутками і обговорюють написане. Пізнають на світлинах рідних, згадують, щось додають, жартують. Сколихнула пів-Обухова публікація про цілительку бабу Полю, адже в її хаті побував чи не кожен з нас. Книга розігнала отой, здавалося, вічний страх перед владою за оприлюднення правди, люди хочуть ділитися пережитим. Щодня хтось телефонує, дехто жалкує, що не повірив у задум книжки і не дав матеріалу. Полізли мої земляки «на чердаки» шукати знімки, давні речі. Питають, куди подавати світлини. Мене радує думка, що тепер ні в кого не підніметься рука спалити «старе». І завдання краєзнавців, небайдужих людей – зберегти, впорядкувати зібране, фахово подати для огляду, як я бачила це нещодавно в музеї історії Богуславщини. Частину книг закупив підприємець міста Обухова Ігор Лавренюк і подарував одиноким старожилам, щоб вони зігріли душі теплими спогадами.
  • А не питають обухівці, коли буде друга книжка?
  • Питають. Я їм кажу, що це справа не одного року і тривалої копіткої роботи. Тому вже зараз не треба гаяти часу, а записувати, публікувати в пресі, а потім і до книги справа дійде.
  • Виходом цієї книжки що Ви бажаєте землякам?
  • Лікуймо душі один одному гарними спогадами, то й тіло буде здорове.

Як казала моя бабуся Поля Форноляк: «Глибокі кишені тільки на дно потягнуть і не пустять до неба». Долучаймо дітей пам’ятати і берегти. Як ми навчимо їх, так вони і шануватимуть. Як у народі кажуть:  «Не гріх дітям, що не вміють молитися, а гріх батькам, що не навчили». Дехто каже, що книга спогадів сумна. Справді вона така, але я ставила нею таку мету: показати усе жахіття минулого наших предків, щоб назавжди позбутися його для наших нащадків. Годі боятися і страждати, треба йти вперед, перемагати і радіти.

Нехай тумани змиють лихо,

А дощик пада дрібно й тихо.

Врожай купається у златі,

Панує лад у кожній хаті…

Дитя радіє мирній днині

В благословенній Україні.

Записала Олена Артюшенко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм