26 грудня 2017

ОБУХІВ І ГІРСЬКЕ – ЦЕ УКРАЇНА, РІДНА НАША ЗЕМЛЯ

В кінці листопада члени ГО «Материнське серце» та Обухівської церкви ЄХБ «Спасіння» здійснили  поїздку на Луганщину до наших друзів – Гірської спеціалізованої школи-інтернату. Нагадаємо, що вихованці цієї школи та їх педагоги вже двічі побували в Обухові, а наші волонтери вже втретє завітали до Гірського. Дружба між обухівцями і гірчанами зав’язалася ще в 2014 році з поїздки на фронт волонтерки Валентини Кондратенко. Вона побачила, в яких умовах – під обстрілами ! – доводилося вчитися цим дітям. Обухівські волонтери і церква «Спасіння» розпочали посильну допомогу гірчанам.

Цього разу на Луганщину вирушили Валентина Кондратенко, Тетяна Гушла, Олена Артюшенко, сестра Наталя з Білої Церкви та водій В`ячеслав Петренко.  Везли подарунки від церкви «Спасіння» (канцелярію, літературу, фрукти, олію), ГО «Материнське серце» (борошно, випічку, взуття), Ігоря Лавренюка (печиво і цукерки), від мами нашого загиблого героя Наталі Степанівни Сергеєвої – макарони і мед. Транспортні витрати взяли на себе ТОВ «Обухівтранс» (директор Лук’яненко О.І.), підприємець Петренко М.Т. та Обухівська міська партійна організація ВО «Батьківщина».   Подбали волонтери і про набори для військових на блокпостах (лимони, яблука, цукерки, печиво, кава).

Радо зустрічали обухівців у Гірському. Вихованці школи вийшли з державним прапором, кульками, піснями. Валентину Кондратенко вразили зміни, які відбулися в школі: капітальний ремонт навчальних і спальних приміщень, кухні, їдальні, зовнішнє опорядження, адже внаслідок обстрілів у 2014 році вони зазнали руйнувань. Гості ознайомилися з умовами життя і навчання дітей, вели з ними розмови, а ввечері діти дали їм концерт  з патріотичними піснями, українськими танцями і віршами. Мали слово і гості, основна думка яких – ми єдині у вільній незалежній Україні, Обухів і Гірське – це Україна, рідна наша земля.

Валентина Кондратенко пояснює:

  • Коли ми вперше у 2014 році побачили цей заклад після обстрілів, то були вражені витримкою дітей і мужністю тих педагогів, які їх не залишили. Від обстрілів усі ховалися в підвалі. А поріч з ними були наші воїни, які захищали їх, а потім допомагали очистити приміщення і привести його до робочого стану. На той час від влади школа не мала ніякої допомоги. Ми, обухівські волонтери, теж не могли задовольнити всі їхні потреби. Та після відвідин Обухова гірчанами (цілий автобус дітей і педагогів!), після широкого інформування про Гірчанську спеціалізовану школу, про дружбу з обухівськими волонтерами і церквою «Спасіння» крига скресла. З державного бюджету почали надходити кошти на ремонт приміщень, на забезпечення дітей усім необхідним. Зміни разючі. В останній поїздці ми побачили, що зроблений якісний ремонт приміщень, поновлено комунікації, діти нормально харчуються, мають усі умови для навчання, відпочинку, творчого розвитку . Ми так радіємо за них. Хоча за кілька кілометрів від них – війна, яку слід закінчувати. Це найбільше прагнення і нас, волонтерів з Київщини, і наших друзів з Луганщини.
  • Коли ми прямували на схід, - ділиться Олена Артюшенко, - то звернули увагу на якісну добротну трасу, навіть уже на Донеччині і Луганщині. Здавалося, що така дорога повинна вести у якийсь омріяний райський край. До реальності повертала мета нашої поїздки – Гірське, що знаходиться в «сірій» зоні, за якою – справжня, а не бутафорна війна. І як підтвердження цьому - за кілометрів десять від Гірського дорога враз стала «воєнною» - з глибокими і рясними вибоїнами. Приміщення школи-інтернату яскраво контрастує з навколишніми будинками, своїм рожевим кольором випромінюючи радість на всю округу. Атмосфера закладу – спокійна і доброзичлива. Діти туляться до гостей, щиро заглядають в очі, чекають не стільки гостинців, скільки уваги і теплоти. Хоча вони не обділені увагою педагогічного персоналу – це видно неозброєним оком. На уроці у дев’ятокласників ми намагалися якомога доступніше пояснити їм значення української Революції Гідності, порівнювали народ без волі з безкрилою птахою. І діти війни нас зрозуміли, бо коли почали висловлювати побажання Україні і її народу, то прозвучало і слово «воля».

Встигли обухівці побувати й у наших воїнів на блокпосту, який межує з ворожою територією (за розгромлений містом Золоте), бачили залишені розбиті будинки, пустуючі садиби, непрацюючі шахти, застережні знаки «Обережно! Міни!» … Радісною була зустріч із воїнами на блок-посту під містом Первомайськ, яке «не наше». Військові облаштувались у колишньому адмінприміщенні шахти, яке не опалюється, але є затишок і можливість відпочити, приготувати їжу. Короткі розмови з ними, спільний знімок і пісня-молитва сестер Валі і Тані з побажаннями миру і щастя українській землі та її захисникам. Залишаючи дорогих воїнів на крайній точці, завуч школи Людмила Василівна  Вольвач показує вбік Первомайська, куди до війни вони мало не щодня їздили у різних справах і звідки зараз націлена в український бік ворожа зброя.

Завітали обухівці і на засідання виконкому Гірчанської міської ради, розмовляли з ними про наповнення бюджету, про утримання бюджетних установ і про найголовніше – Гірське на Луганщині – це Україна, її невід’ємна частина.

Але все ж поверталися додому обухівські волонтери з оптимістичним настроєм. Вони переконалися, що та Луганщина, що підконтрольна Україні, звиклася вже зі своїм прифронтовим становищем, намагається жити нормальним життям, не відчуваючи відірваності від усієї України.

Олена Артюшенко, член ГО «Материнське серце», ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм