13 лютого 2018

День пам'яті Андрія Малишка

«Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» Ці рядки Андрія Малишка знайомі з дитинства кожному обухівчанину. український поет, перекладач, літературний критик. Вшановуючи пам’ять видатного земляка, ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» провела лекцію 16 лютого 2018 року.

ДВЕРІ МАЛИШКОВОЇ ХАТИ ЗАВЖДИ ВІДЧИНЕНІ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ

Геніальний народний поет, вірний син свого народу, правдолюб, сакральне серце України, українське сонце, совість української поезії – як тільки не називали нашого земляка Андрія Малишка!  І це ж не просто високі слова, а його сутність. Зважаючи на те, у яких страшних умовах радянського тоталітаризму довелося  жити і творити поету, можемо пишатися тим, що він не скорився, не прогнувся, не зрадив.

  Нагадаємо, що поет-пісняр обухівець Андрій Малишко народився 14 листопада 1912 р., а відійшов в інший світ 17 лютого 1970 р. Він  – один з найяскравіших представників української літератури середини ХХ століття, автор пісенних шедеврів «Пісня про вчительку», «Стежина», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Як за дальнім небосхилом», «Цвітуть осінні тихі небеса», які народ прийняв як свої, а «Пісня про рушник» без перебільшення стала пісенним символом усіх українців, де б вони не проживали. Малишко, поєднавши в ній два святі для кожного українця образи – матері і рушника – підніс їх над цілим світом, а Обухів тепер відомий як батьківщина  автора славнозвісної пісні. Наш земляк – лауреат Шевченківської, Ленінської премії, нагороджений орденами і медалями як військовий кореспондент на фронтах Другої світової війни, був депутатом кількох скликань Верховної Ради Української РСР. Завдяки громадянській позиції і літературному авторитету Андрія Малишка  в Українській РСР (єдиній із союзних республік) у 1964 році була заснована щорічна Державна премія імені Тараса Шевченка. Малишко дав путівку в літературне життя поетам-шістдесятникам, відомим громадським діячам Дмитру Павличку, Івану Драчеві, Борису Олійнику, Миколі Вінграновському та іншим. Наш земляк став зразком відданості рідному слову, рідній землі для всіх в Україні  і поза нею сущих. Як вшановується пам`ять поета на його батьківщині, у краї, який ми називаємо Малишковим, розповідає науковий працівник музею-садиби Андрія Малишка Олена Артюшенко.

Спочатку зауважу, що радянська влада побоювалася і недолюблювала непокірного Малишка. Тому після його смерті у столиці не було створено його музею, тільки згодом у Дарниці була названа його іменем вулиця. Також аж у 2012 році інституту філології Київського педагогічного університету ім..Драгоманова присвоїли ім.`я Андрія Малишка. Кілька років тому його іменем названо і одну з бібліотек у Дніпровському районі столиці. Оце і все. Обухів же ніколи не забував про свою відповідальність за збереження пам`яті свого земляка. Незабаром після смерті поета була відкрита кімната-музей у його рідній  першій школі, згодом вона стала називатися Малишковою. Ще за радянських часів в кінці вісімдесятих минулого століття старанням племінниці поета Ольги Сергіївни Малишко його іменем була названа  вулиця, що веде з центру міста до обійстя Малишків.  Є Малишкова світлиця у районному краєзнавчому музеї, де виставлено його речі з київської квартири. Тут же зберігаються кілька тисяч експонатів Малишкової творчої спадщини. А у лютому 1991 року завдяки трьом жінкам – Ользі Сергіївні, дружині поета Любові Забашті та тодішній голові Обухівської міської ради Людмилі Журавель -  відчинила двері для відвідувачів Малишкова хата. Тут і досі витає дух поета, тут відвідувачі бачать, у яких умовах формувався талант звичайного обухівського  хлопчака Дусика Базелика (як його по-вуличному називали), як гартувався його незалежницький характер. Музей став тією духовною Меккою Обухівщини, куди тягнуться українці з усіх усюд. Варто тільки погортати книгу відгуків. Найчастіше приїздять  столичні гості: школярі, педагоги, наукові працівники, по вихідних – київські родини. Малишкова хата -  це не тільки життя однієї знаменитої, хоч і звичайної, обухівської сім`ї, це – цілий пласт української народної традиції, це без перебільшення філософія українського буття, це відповідь на головне питання для українців «Що треба взяти з нашої минувшини, щоб, звільнившись від чужинських впливів, зберегти націю?» Пошуком відповіді на це питання мучився і Малишко. Адже за зовнішньою благополучною картинкою його життя криється невимовний і невиліковний біль поета за неможливість змінити долю свого народу. А хіба нас не мучить це питання? Хіба не у нашій далекій і близькій історії причина  сьогоднішніх подій у країні? І найголовніша причина – у незасвоєних уроках. Може, нам треба ще раз сісти за парти і нарешті прочитати правдиву історію свого народу. Якщо ми хочемо добра своїм дітям. Тому є про що говорити в Малишковій хаті і з школярами, і з дорослими. Словом, Малишкову хату не обходять люди.

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм