02 мая 2018

НЕПОВТОРНИЙ І МИЛИЙ СЕРЦЮ СТАРИЙ ОБУХІВ

 Триває конкурс на кращий скульптурно-архітектурний проект центральної площі нашого міста, розпочатий міською радою ще у 2009 році і нещодавно за наполяганням громадськості відновлений. Це дуже відповідальна місія і влади, і громади. Глибинному усвідомленню цієї місії, можливо, допоможе і цей матеріал про колишній вигляд центрального майдану Обухова. Використовуючи доступні і достовірні джерела, подачу матеріалу я умовно поділила на дві частини: дореволюційну і радянську.

ДОРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЦЕНТР МІСТЕЧКА (СЕЛА) ОБУХОВА

Як і в кожному селі чи містечку посередині майдану в дореволюційному Обухові на великому горбі знаходилася Воскресенсько-Миколаївська православна церква. Дата її спорудження невідома, в джерелах пишеться, що в 1786 р. вже існувала. Проте у своїх щоденниках (1654-1656 р.р.) ще Павло Халебський (книга «Україна – земля козаків»), секретар патріарха антіохійського Макарія пише: «Вирушивши з Трипілля в суботу, 24 червня, ми проїхали одну милю й прибули до великого торгового міста, яке називається Обуховом, також з високим укріпленням. У ньому дві церкви: одна в честь Воскресіння Господнього, друга – Святого Михайла». Тобто за Халебським, церква існувала задовго до виділення цієї території  київському генерал-губернатору М.М.Бердяєву.  Ймовірно, генерал вже розбудував або відновив уже існуючу до нього церкву в центрі Обухова. Як пише у своєму дослідженні Володимир Перерва, у ХVІІІ ст. це була типова трикупольна дубова споруда, з невисоким різьбленим іконостасом. В жертовнику – велика срібна чаша для причащання. Освітлювалося приміщення церкви  панікадилом. Гарними були і храмові хоругви. Церква мала широкий вибір священицьких риз, розкішною була і церковна бібліотека, де крім богослужбових книг, були видання з медицини і сільського господарства. Церква була окрасою містечка, але у 1809 р. вона згоріла. Причиною пожежі стала незагашена свічка прихожанки Євфимії Полегенької, яка заховала її після служби за ікону. Тоді в Російській імперії діяв суворий закон: якщо миряни не вберегли дерев`яну церкву від пожежі, то мусіли будувати кам`яну. Обухівцям це було не під силу. Але так як частина містечка, де стояла церква, належала генералу Миколі Михайловичу Бердяєву, то саме він взявся за побудову кам`яного храму. Долучилися до нього і обухівці: імена жертводавців записувалися до «прохальної» книги для вічного поминання у новозбудованій церкві. Очолював збір церковний староста Матвій Киянченко. 9 червня 1816 р. обухівський благочинний о.Іоанн Галинський відрапортував про урочисте закладення нового храму. За один будівельний сезон було споруджено величний цегляний Воскресенський храм. Другий престол на честь святителя Миколи Чудотворця відкрито у 1823 р. Першим настоятоятелем був о.Симеон Григорович, потім - Никифор Левитський. Найдовше (42 роки) настоятелем храму був о.Іоанн Каковський. У 1891 р. було призначено о.Софронія Журавецького, з 1895 р. – Костянтина Яссірського, з 1903 р – Володимира Левицького. Останнім дореволюційним настоятелем (з 1913 р.) став протоієрей Олексій Гродзинський, після революції Ілля Матковський. В середині 30-х р.р. ХХ ст. церква була зруйнована, на її місці збудоване приміщення райкому  компартії (зараз міська рада). Зрівняно з землею церковне кладовище. Розорено і могилу будівничого храму М.М.Бердяєва. Єдине, що вдалося вберегти обухівцю Г.А.Бородавці, це фрагмент іконостасу церкви, який зараз знаходиться в краєзнавчому музеї.

Воскресенсько-Миколаївська церква височіла над величезним ярмарковим майданом, так мальовниче описаним краєзнавцем М.К.Панченком і майстерно відтвореним у своїх фігурках краєзнавцем Ю.К.Домотенком. Діораму обухівського ярмарку можна побачити в краєзнавчому музеї, а прочитати - у виданні Ю.К.Домотенка «Обухів». Десять років тому краєзнавцям вдалося отримати з Петербурга і копію роботи обухівця Г.І.Чепелика із зображенням приміщення парафіяльної школи (на передньому плані) та власне церкви (на другому плані). На основі цього малюнка і вдалося відтворити вигляд церкви.

Відомо, що радянська влада усе зробила, щоб знищити віру в душах українців, а священиків, які не пішли на співпрацю з московською церквою, було репресовано і розстріляно. На цій світлині 1928 року серед місцевого священицтва, яке було винищене владою, сидить і Василь Липківський (з сивою бородою), з 1921 по 1927 рік митрополит Української автокефальної православної церкви, який хотів відірвати українську церкву від Москви, за що і був розстріляний 1937 року. Про цього народного митрополита, апостола українського релігійно-національного відродження, його приїзд до Обухова та інші факти про утвердження української церкви у 1920-х роках минулого століття і участь у цьому процесі наших краян читайте у наступному номері газети.

  ЦЕНТР ОБУХОВА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Замість віри і церкви більшовики стали насаджувати в голови українцям ленінізм, пролетарську рівність і манкурство. Замість знищеної у 1930-х роках церкви на центральному майдані постав пам’ятник більшовицькому ідолові.

Перший пам’ятник  вождю компартії був побудований в центрі села у 1934 році, другий, післявоєнний (гіпсовий, оббитий бронзою) постав у 1957 році (трохи вище теперішнього постаменту). Під час реконструкції площі (1976-1979 роки) його було перенесено до  села  Григорівки. Рішенням райкому компартії було замовлено новий пам’ятник  (скульптор Кунцевич Е.М., архітектор Корнєєва А.Д.) і відкрито 1982 р. Сесія Обухівської міськради (вересень 1992 р.)  прийняла  декларативне рішення про демонтаж пам’ятника, але воно так і не було виконане. За часів незалежності України пам’ятник  неодноразово обливали  червоною або жовто-блакитною фарбами. За рішенням міськради 2009 р. його не знесли, а перенесли  на підготовлений майданчик за приміщенням районної бібліотеки (на це витратили  з держбюджету 350 тис. грн.). Тоді ж оголосили конкурс на проект реконструкції центральної площі. Під час Революції  Гідності у лютому 2014-го пам’ятник за бібліотекою повалили, уламки тихенько вивезли комунальники. Обидва ж постаменти (на площі і за бібліотекою) височать і досі.

СХЕМА ЦЕНТРАЛЬНОГО МАЙДАНУ СТАРОГО ОБУХОВА У ПІСЛЯВОЄННІ ЧАСИ

Які установи, заклади і громадські об’єкти розташовувалися  на центральному майдані Обухова у післявоєнний час, зокрема у 1950-1960-х роках? Який вигляд мало це найбільш людне місце в містечку? Про це розповідають корінні обухівці Сергій Сак, Володимир Кулінич, Олена Діасамідзе та Наталя Любиченко.

 Майдан старого Обухова лежав ближче до теперішньої вулиці Київської і був засаджений завезеними з Америки ясенами, які дуже швидко росли. Приблизно там, де зараз стенд з інформацією про місто, стояла  аптека, вона до революції була двоповерховою і належала аптекарю-єврею, який під час революції втік. У буремні часи українських визвольних змагань у цьому приміщенні перебувала і комендатура отамана Зеленого.  Пізніше верхній поверх знесли, а аптека продовжувала працювати. Напроти аптеки на радість обухівської дітвори стояв рундук з надзвичайною смакотою – знаменитим на всю округу обухівським морозивом. Тут же височів і стовп з радіорупором, звідки лунали усі новини. Поруч знаходився кіоск союздруку з періодикою.  Далі в напрямку до теперішньої   райдержадміністрації праворуч був розташований ряд    магазинів і установ: сільського споживчого товариства, районного споживчого товариства, гастроном, книжний, господарчий. На місці  колишнього готелю (зараз відділи міськради) і теперішня РДА, були літній кінотеатр і волейбольний майданчик, за  сільським споживчим товариством - велике подвір’я (де зараз «Укртелеком»).

Там, де вибитими вікнами на обухівців дивиться напівзруйнований кінотеатр «Явір», перпендикулярно йшов тротуар, який вів до приміщення парткабінету , згодом там був будинок піонерів, а зараз - управління статистики.  Напроти нього була стара хата, в якій розміщувався зимовий кінотеатр (в кінці 40-х років попереднє його приміщення згоріло). Поруч був райком партії. За ним - старезна хата тодішнього статуправління. На місці теперішньої служби зайнятості стояла хата з друкарнею і редакцією райгазети. А між тодішньою друкарнею та нинішнім статуправлінням тулилася невеличка хатина. в якій містилися суд та прокуратура.

Головний об’єкт старого обухівського майдану - пам’ятник  вождю  стояв якраз напроти чайної  через дорогу, був повернутий до неї передом і красномовно показував   рукою в тому напрямку. Ця питейно-комуністична «композиція» стала предметом анекдотів і обухівських приколів на кшталт «правільной дорогой ідьотє, таваріщі!»

 Могили Командира 343-го артполку Рябка і підпільника Жеваги  були розташовані за 20-25 метрів від пам’ятника Леніну вбік РДА (їх згодом перенесли до меморіалу слави). Праворуч від чайної був військкомат, а за ним – контора кінофікації. Там, де зараз розташовані двоповерхові будиночки, ішли приватні хати, у тому числі і родини Катрусі Пелих, першого кохання Андрія Малишка.

Біля чайної ліворуч був гастроном (де зараз універмаг), культмаг і книжний магазин.

На місці зруйнованої церкви над майданом піднімався досить високий горб.  У п’ятдесятих там був сільмаг, дерев’яна літня альтанка, де продавалося знамените обухівське ситро. Трохи нижче ще були залишки двоповерхового приватного будинку лікаря Долінського, який там проживав і хворих приймав.  Згодом горб буде зрізаний. На цьому місці були зведені у такій часовій послідовності: приміщення райкому (1961 р.), будинку культури (1964 р.) і бібліотеки (1978 р.).  

Нижче від цього горба в центрі Обухова стояла перша школа, збудована земством ще 1913 року, напроти через дорогу – цегляний райвузол зв’язку, біля нього -  приміщення лікарні з пологовим відділенням. Приміщення зруйноване, коли на початку 1970-х добудовували першу школу. У дворі щколи був цегляний будинок-хата, де розміщувалися свого часу медучилище, відділ освіти.

На місці теперішнього суду стояла хата Олі Зайцевої, на садибі якої ріс красень дуб, який згодом перенесли на центральну площу. За хатою – довге старе приміщення міліції, а за нею – хати.

Маслозавод тоді працював у пристосованому приміщенні напроти теперішніх двоповерхових житлових будинків, що по вулиці Жовтневій (за меморіалом).  У приміщенні, де теперішня ритуальна служба, була швейня, яку часто відвідував Андрій Малишко. Навпроти працював кооператив «Швець» з пошиття взуття, де бригадиром був брат поета Сергій Самійлович Малишко.

Тодішні дороги встелені були бруківкою, яку поклали після війни. Центральна  вела аж на Попову гору, через яку йшла дорога на Трипілля. Так само була встелена бруківкою і дорога по вулиці Леніна (тепер Малишка) аж до крайньої хати і вела на Гудимову Слободу, Копачів, Погреби, Васильків. Автобуси, що вже курсували до Києва, розверталися тут же, на площі.

Хто володіє точнішою інформацією щодо викладеного у матеріалі, поділіться з редакцією.

    Підготувала Олена Артюшенко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм