17 липня 2018

ОБУХІВСЬКА ПЕРЛИНА – ЯБЛУНЕВИЙ

Яблуневий – один з наймальовничіших куточків нашого міста. Зараз там проживають тисячі обухівців, у більшості  з них доля пов’язана з колишнім радгоспом-комбінатом. Але й до будівництва цього гігантського комбінату тут жили люди, вирощували хліб, садили яблуневі сади. За свідченням знаючих людей, саме ця територія колишнього села, а тепер міста має найбагатші чорноземи, товщина яких подекуди доходить до чотирьох метрів. Саме на цих золотих землях і був споруджений величезний комплекс з відгодівлі худоби. Ми підготували спогади корінних жителів про цей райський куточок на південному заході Обухова.

1971-го року на території радгоспу «Петровський» з розмахом розгорнулося будівництво найбільшого в Україні комплексу з відгодівлі великої рогатої худоби. Розпочалося будівництво і житлового селища, яке вела ПМК-3 (начальник І.Жуков). 1972 року було зведено 11 корівників першого і другого періодів відгодівлі худоби, склад для сіна, гараж, майстерня, санпропускник. У травні в селищі відсвяткували новосілля 36 сімей (будівельна дільниця №1, начальник В.С.Никифоров). 1 вересня відчинилось новозбудоване приміщення четвертої школи ( ред. колишньої Снігирівської), директором якої став І.П.Кульбачний. За парти сіло 412 учнів. 1974 р. колишні радгоспи «Обухівський» і «Петровський» об’єднані в радгосп-комбінат «Петровський», директором призначено героя соціалістичної праці Й.І.Піонтковського. 9 вересня було пущено першу чергу комплексу: на відгодівлю поставлено 2400 голів худоби, у 1976 р. її кількість доведено до  17 тис. голів, 7 тис. з них – у відділках. Того ж року радгоспу-комбінату присвоєно ім’я ХХV з’їзду КПРС.

З книги Ю.Домотенка «Обухів»

ДО КАПЛИЧКИ ЗА ЧУДОДІЙНОЮ ВОДИЧКОЮ

… В Обухові є чудодійна капличка  для тих, хто з вірою Божою в щирім серці з неї набирає воду. Знаходиться вона у Панському яру, навпроти радгоспної тракторної бригади, де комплекс був. Щороку у десяту п’ятницю після Великодня її освячували. Пам’ятаю з дитинства, був хресний хід на чолі з отцем Афанасієм із Свято-Михайлівської церкви. Починали із освячення Ракової криниці поблизу церкви, потім – Колошиної (на самому березі по вул.Пушкіна), тоді освячували криницю в Мазиковщині.  На жаль, останню радгосп закидав і поставив очисні споруди (на Яблуневому навпроти аптеки). У ній була добренна цілюща вода. А далі йшла юрба людей до Панського яру. Не тільки в десяту п’ятницю проводили цей обряд, а, бувало, і в посушливе літо, і на Григорія 6 травня. Молилися, дбали про врожай.

Єфросинія Антонівна Шпак,  з книги Н.Любиченко «Спогади, навіяні вітряками»

ЯБЛУНЕВІ САДИ ДАЛИ НАЗВУ МІКРОРАЙОНУ

З розповіді батьків, найпершим садівником пам’ятають Марка Несторовича Тільного (1902-1980). Зразу через дорогу за теперішнім Будинком культури стояло багато колгоспних вуликів. Пасічником був Омелян Деревинський, а згодом бджолярську справу унаслідував його син Микола Омелянович Деревинський. Медоносили бджілки із свого ж розкішного саду, в якому спочатку росли чотири ряди яблунь сорту донешта, два ряди білого наливу, потім ряди антонівки, золотого кальвілю  - все це квітуче видовище розлягалося аж до лісочка. Тут на цьому місці зараз дитсадок «Пролісок» і приватні господарства. У міжрядді молодих щеп завжди садили городину.

Бригадиром овочево-садової бригади був Іван Кононович Старук. Уся територія відділялася ровом, який духм’янився різнотрав’ям. По периметру на дроті бігали великі собаки-охоронники. .. Сторожами були Самійло Хтодосьович Форноляк, Григорій Йосипович Школьний, Микола Трохимович Говорун. Ніхто не наважувався красти яблука і овочі. Бережно і відповідально ставилися до саду. І він дякував гарними врожаями. Щодня відправляли повну машину з ящиками відбірних врожаїв до Києва. Врожай збирали робітники овочевої бригади (в основному жінки), частенько долучали і учнів до роботи в саду, особливо навесні до обкопування, де трактор не розорав. Також гілки зносили. Працювали з охотою, бо там якась чарівна аура була. Дерева ставали свідками закоханих поглядів, майбутніх мрій юності. Пам’ятаю, як сідали на розлогі гілля і погойдуючи ногами, смакували соковитими яблуками. І зараз відчуваю оте дивне тепло в долонях, коли торкалася дерев того саду, хоч вони давно знищені.

А Грушки (грушевий сад) за Будинком культури допомагали садити ми, учні, якраз у суботу перед Пасхою. Тодішня влада постійно влаштовувала суботники на великі свята, навіть у Великодню неділю ми білили дерева, обрізали, а хто не виходив, отримували догани від парторгів. І самі ж не знали, що коїли - нівечили долю собі та й ще не одному поколінню.

А там, де був ще недавно ЖЕК, росли розкішні виноградники. Пам’ятаю, в 50-х роках були гарні теплиці. Я частенько бігала за маму Євдокію Дмитрівну Кравець пікірувати розсаду.

Третій сад – виключно яблуневий – посадили там, де зараз житловий масив. Росли сорти антонівки, симиренки, пепенки, сніжний кальвіль. На той час садівником був Микола Просяник (Шахмет на нього казали). По краях рову росло багато вишень, а через дорогу «чатували» колгоспні комори.

А ще уявіть собі: тоді сад обтрушували від шкідників дустом! До довгої палиці прив’язувався мішечок, яким і обтрушували дерева. Те саме робили і на присадибних ділянках. Це зараз ми знаємо, яка це страшна отрута.

А де зараз парк, там був клуб на два ходи. До бібліотеки вхідні двері були такі важкі і дуже рипіли. А який приємний запах тих давніх книг! Знаннями пахли. Бібліотекарем була приємна шанована Людмила Михайлівна Підтілок (дівоче Макаренко). Ми її усі звали люб’язно тьотя Люся. Світла пам’ять їй.

Пам’ятаю раннього весняного дня вибігаємо ми з бібліотеки - і в сад. Попід мерзлим листям яблука шукати. Який же в них смак радості! А особливо під курликання журавлів і цвірінькання синичок.

А чи задумувався хто, що не так просто яблуко має форму землі, сонця чи місяця. Мабуть, не задумувався, бо десь хтось дав вказівку знищити райський сад, який обухівські старожили берегли, як зіницю ока. Вони ж не садили, не доглядали, то їм не болить – не своє ж. А хіба іншого місця для новобудов не вистачало? Коріння яблуні до 300 років може плодоносити – таке живуче. Тільки уявіть, яку інформацію мав і беріг яблуневий закоханий залюблений сад.

Дуже доречна назва мікрорайону Яблуневий, тільки ж де яблуневий сад?.. Доречніше було б назвати мікрорайон Антияблуневий. Ятрить душу старожилів той яблуневий геноцид. Я ж, як педагог зі стажем, закликаю своїх учнів оправдати назву рідного мікрорайону вже гарним вчинком. Дорогенькі мої, посадіть на місці викорчуваних красунь яблунь молоденькі щепи, а з ними закладіть і благословення своїм родинам на щасливе майбутнє в Яблуневому. Бо я ж вас так усіх люблю. Бог вам на поміч.

Ольга Іванівна Кравець, ветеран педагогічної праці, з книги Н.Любиченко «Спогади, навіяні вітряками»

 

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм