23 липня 2018

НАЩАДКИ НАМ ЦЬОГО НЕ ПРОБАЧАТЬ

Мої прадіди по татовій і маминій лініях народилися тут, на обухівських землях. Мамині батьки – Найда Арсентій Якович і Анастасія Миколаївна жили на П’ятихатках або Кабанцівці, де зараз стоїть нова школа. Коло них була садиба діда Юрка Найди. Потім Снігирі – дід Федь з бабою Ольгою, велика родина Кабанця Остапа Миколайовича, брата моєї баби, Старук Катерина з дідом Антоном, родина Міненко Віри Яківни. Напроти – обійстя баби Стьопи і баби Гущихи по-вуличному, у якої з шалаша продавався гас. На обійсті баби Стьопи тепер стоять церква і аптека, а баби Гущихи – контора. Жили дружно, хати не замикали ставили віник під дверима). Моя бабуся Анастасія Миколаївна (1910 р.н.) була дуже роботящою, як про неї казали родичі, працювала, як чорний віл. У краєзнавчій книзі Юрія Домотенка вона згадується як одна з передових колгоспниць. У неї все життя у важкій праці. З 14 років служила у київських євреїв, потім НЕП, колективізація, колгоспна праця без просвітку. Як вона про себе казала, не бачила коли сади цвітуть і коли діти ростуть. Було, каже своїй подрузі, йдучи серед ночі з поля додому: «Катре, поки дійдемо додому, то й ранок настане, треба знову бігти на поле. Давай отут на обніжку заночуємо». Так і ночували. Дома хазяйнували діти, одне одного няньчили, так разом з худобою і виростали. Особливо каторжно, без перепочинку працювали біля молотарки. Так, було, хтось встромить у неї вила, щоб зупинити. Поки лагодять, то й перепочити якусь хвильку можна. Пригадую, вже десь на початку 1980-х Років мої баба Галя і дід Антон Іщенки, що пережили голодомори, війни, сталінські часи, страшні втрати (он скільки людей під Германівкою полягло!), коли сідали коло столу за маленькою чарочкою, то ділилися: «Зараз тільки й пожити». А землі тут унікальні, справжня оаза, якийсь особливий дух, який словами передати неможливо.

Хочу нагадати місцевим про нашу знамениту Мазникивщину – ярок між подвір’ями баби Стьопи і Колотиловими. Там било потужне джерело цілющої води. Люди з ближніх кутків брали там воду. Розповідали про неперевершений її смак та життєдайні властивості. Діжками набирали її і підводами розвозили колгоспникам на поля. Навіть лазню збудували у цьому ярочку. Під час будівництва комплексу і житлового мікрорайону Мазникивщину з її чистими джерелами засипали будівельно-побутовим сміттям і поставили там ка н а л і з а ц і й н о - н а с о с н у станцію. Насоси часто виходили з ладу і всі нечистоти зливалися в притоки Кобринки. Моя бабуся і Люлька Марія Дмитрівна розповідали: отам, де Руди, де згодом поставили комплекс з відстійниками, до цього були три великих озера, де усі купалися. Тут вода підходила так близько, що вдарить кінь копитцем – і заб’є джерело. Природа була живою, воду пили прямо з рівчака. Спеціалісти кажуть, тут іде розлом земної кори. Тут у шістьох ярках починається Кобринка і тече через весь Обухів. Тут бере початок річка Деремезнянка, несе води в Ленди, огинає весь район аж до Трипілля. Кажуть, науковці вивчали наш комплекс, то знаходили сечу з наших корівників аж у трипільських колодязях. Енергетик Дубовенко Геннадій Іванович пригадував: не можна було прокладати мережі вже на глибині 70 сантиметрів – близька вода все змивала. У 1970-х роках у Панському яру було поставлено 12 артезіанських свердловин, які качали воду на комплекс для змивання нечистот, а потім це зливалося в Деремезнянку. При потужності комплексу 15-20 тисяч голів це ж яке навантаження на природу! Тому у нас уся вода заражена: показники нітратів, нітритів та інших шкідливих речовин у кілька разів перевищують норму. Вода в капличці у Панському яру вже далеко не цілюща, вона вкрита маслянистими плямами. А що з грунтами, товщина яких доходить до чотирьох метрів!

Бригадир Снігир Федір Олексійович переказував слова спеціалістів, які тоді обговорювали питання вибору місця під будівництво комплексу. Щодо вибраного місця на Яблуневому вони сказали: «Нащадки нам цього не пробачать». Уже у 2000-х роках цю думку про екологічну біду земель Яблуневого підтвердив і покійний уже начальник комплексу Захарченко Петро Опанасович.

Ділився з цього приводу своїми спостереженнями і небайдужий чоловік Горогодський Георгій Володимирович, який був тоді виконробом, він зауважував: «Це ж треба було бути такими недолугими, щоб у такому місці і на таких землях будувати тваринний комплекс! Трактори сотки (широкий гусеничний хід) тонули у чотириметровій товщі чорнозему». Чому саме на цих золотих землях було поставлено цей гігантський комплекс? Після його занепаду навіть очисні споруди, через які йшли каналізаційні мережі мікрорайону не зберегли, їх вирізали і здали в металобрухт. До цих пір проблема з каналізаційними стоками мікрорайону не вирішена. З 1990-х років побутові стоки мікрорайону зливаються прямо в землю. А про звалище виробничих відходів картонно-паперового комбінату вже у наші часи – тема для окремої розмови. Люди про все це знають, але не вміють (не хочуть, не вірять, бояться, їм байдуже) захищати своє довкілля. … Нема тієї чарівності колишніх П’ятихаток, Рудів, Залісся, нема тих стосунків між людьми, що були колись у місцевого люду. Нема того бережливого ставлення до землі, на якій живемо. У мене якийсь невимовний жаль за назавжди втраченою неповторною красою рідних місць.

 

Олександр Іщенко,

корінний мешканець Яблуневого

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм