25 липня 2018

МОГИЛА КРАЙ ПОЛЯ

Біля села Леонівки край поля могила. На могилі – пам’ятник, а на ньому напис «Памятник погиблым в Великий Отечественной войне 1941-1945 г.». А хто в тій могилі похований? Мовчить пам’ятник. Мовчать і берези, що в зажурі схилилися над могилою. Чи пам’ятає хто, кого і скільки поховано в тій могилі? А  якщо пам’ятає, то чому мовчить? Чому мовчать допитливі краєзнавці? Давно на кладовищі села Нетеребка, що на Черкащині на дерев’яному хресті я прочитав напис «Здесь покоится отрок 14 лет напрасно убиенный буденновцами». Оце «напрасно убиенный» щораз виникає у моїй пам’яті, коли я проїжджаю біля Леонівського пам’ятника. Тільки тут в могилі не один напрасно убієнний, а багато напрасно убієнних. Починаючи з 1990 року я багато разів бував в усіх практично селах Обухівщини, беручи участь у виборах до рад різного рівня. Зустрічався з багатьма людьми. Відбувалися розмови на різні болючі теми: чи то голод 1932-33 років, чи післявоєнне голодне й холодне життя, чи про війну, чи про сьогоденне життя-буття. Все зберігає людська пам’ять. Скільки б часу не пройшло.

Нині покійна Марія Василівна із с.Степок згадувала у 1998 р.: «Коли прийшла червона армія, то забирали всіх підряд: і тих, хто повернувся з полону, і тих, хто підріс за війну. І тут же їх кинули на німців. Навіть не вдягли у військове, не озброїли і не навчили. Усіх їх було побито. Люди ходили на поля з санками, розшукували своїх і хоронили. Одна жінка зі Степка з дочкою пішли на поле шукати двох своїх синів. Знайшли їх вбитими один біля одного. Жінка голосно кричала. Аж раптом підійшли німці. Жінка повалила дочку на сніг і закрила її собою.  Але німці сказали: «Матка, не бойся». Допомогли звалити тіла на санки і протягти до позиції наших. А жителька с. Леонівки Гарнага  Степанида Минівна, передова колись ланкова, згадувала: «Весною не можна було проводити польові роботи через велику кількість побитих на полях. Ми їх звозили на край поля, де оце зараз могила, і хоронили. Люди із сусідніх сіл якщо взнавали своїх, то забирали, щоб похоронити у своєму селі. Узнавали їх по одежі, бо вони були вдягнуті у своє. Зброї біля них не було. Скільки їх поховано в могилі – не знаю. Багато».

Один з колишніх керівників району, який не хотів щоб його ім’я згадувалося, говорив, що тоді загинули тисячі жителів. Могилою опікується Григорівська сільська рада. Могила завжди прибрана, покладені вінки. У сільраді є список понад 200 чоловік, що лежать в могилі. На виконання якого стратегічного плану покладено в могилу невинно убієнних жителів Обухівщини? І чи тільки на Обухівщині таке відбувалося? Ні, такі могили стоять по всій Україні. У них лежать українці. Так продовжувався геноцид нашого народу. Про це писав і великий Олександр Довженко у своєму щоденнику.

Стоїть пам’ятник над дорогою, а повз нього по трасі летять фронтові легковики, спішать потужні фури, поспішаємо і ми на поминальний день у рідне село. І хоча в Леонівській могилі нема мого роду, зупиняємось. Кладемо віночок. Тут лежить мій народ… злочинно убієнний.

Володимир Двірний, голова ради ветеранів енергетики Трипільської ТЕС

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм