10 сентября 2018

ЩОБ НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ НЕ ВІДХОДИЛИ У НЕБУТТЯ

Три рази на віку славиться людина: в народженні, одруженні і смерті. Але народження і смерть людина не усвідомлює, а одруження – це вже свідомий вибір. Ще донедавна кожне українське село мало свій весільний обряд. Розповім я про весільний обряд Обухова, про який дізналася від старожилів.

Починалося весілля від випікання короваю. Випікали одружені жінки, які прожили у шлюбі не один рік. Запрошувала на це дійство мати нареченої. Пекли коровай в четвер або п’ятницю. Випікаючи, співали пісень про кохання з побажанням щасливої долі. Прикрашали коровай вирізаними з тіста колосками, голубами, а також живим листям барвінку, калиною – в залежності від пори року. В суботу наряджали молоду в традиційний костюм – сорочку, спідницю, корсетку, чоботи, підперізували поясом чи рушником. Особливою прикрасою був вінок, який робили із свіжих чи засушених квітів. У вінку - обов’язково калина, барвінок, колоски, сухоцвіти.

Молода із старшою дружкою запрошували на весілля. Кликали усі навколишні кутки, навіть тих, хто йшов назустріч. Ввечері подружки молодої збиралися у її хаті на дівич-вечір. Дружки наряджали вільце (сосну або деревце плодового дерева), наряджали його стрічками, калиною, барвінком, горіхами, колосками. На вечорі співали пісні про прощання з дівоцтвом, про розлуку з рідною хатою, про дальшу долю молодої.

У неділю вранці збиралися дівчата і наряджали молоду. Чекали, коли наречений переступить поріг. Сватів перев’язували рушниками, нареченому на правий бік верхнього одягу пришивали квітку, а старшому боярину - на лівий бік. Весільним почтом усі йшли до церкви, де відбувався обряд вінчання. Потім поверталися до хати нареченої, де на столі стояло вільце, лежав весільний рушник і коровай. Батько-мати благословляли молодих, а вільце благословлялося ними, як оберіг сімейного щастя.

На весілля сходилося багато люду. Співали, грали музики, а за стіл запрошували тільки близьких. Потім був обряд продажу молодої. Брати молодої заходили за стіл, заводили свою рідню, не допускаючи до святкового столу нікого збоку молодого. Йшли торги, сипалися дотепні жарти, аж поки не продадуть наречену. Після викупу нареченої молодих обдаровували гості, а молода прощалася зі своїм родом. Дякувала батькам, родичам, сусідам за виховання, науку, за доброту і ласку. Потім батько звертався до молодят з настановою шанувати батьків, жити дружно у мирі і злагоді.

Потім усі учасники весілля йшли до нареченого. Мати зустрічала молодят, благословляла їх. У хаті молодого дружки знімали весільний вінок з нареченої і покривали її голову очіпком. Бояри тим часом розстеляли придане молодої – скатертини, рушники, а дружки роздавали коровай. Веселилися, співали, танцювали майже до ранку.

В понеділок був звичай нести сніданок молодій. Готували щось смачне і йшли на подвір’я нареченого. Зайшовши, кликали молоду, знову співали і танцювали до вечора. У вівторок рід молодого дякував сватам за дочку. З самого ранку ходили цигани – переодягнені чоловіки і жінки, які йшли до родичів, сусідів, запрошуючи на вечерю і намагаючись щось випросити або «вкрасти». Наступного дня гості прямували до старшої дружки – відносили їй сміття. На цьому і завершувалося весілля – багате, колоритне за своїми традиціями і обрядами.  Хочеться, щоб наші народні традиції не відходили у небуття, а у нашої молоді були свої (не запозичені!) народні весілля і щоб вони жили довгим подружнім життям.

Надія Науменко, педагог, Попова гора

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм