08 лютого 2019

МОЯ КОЛИСКО І МОЄ КРИЛО, МОЯ ЛЮБОВ І НЕВМИРУЩА ПІСНЕ…

Як добре, що маємо гарну традицію з початку нового року проводити у кожній школі зустрічі випускників усіх поколінь. Традиція ґрунтується на повазі і любові дорослих людей до школи, яка дала їм путівку в життя, а ще до улюблених вчителів, що залишили незабутній слід у душах своїх вихованців. Старші випускники повертаються у неблизьке, але миле дитинство, що додає їм сили і натхнення. Ця урочиста зустріч дуже необхідна і молодому поколінню. Спілкування з досвідченими і шанованими людьми виховує у молоді повагу до старших. Зрілі люди з  досвідом і авторитетом, які досягли певних фахових висот, подають приклад теперішнім учням і стимулюють у них прагнення теж тягнутися до чогось високого. А ще старші демонструють молоді справжню дружбу, яку вони проносять через роки і відстані. Схвильовано спостерігати, як через багато років однокласники пізнають одне одного – по голосу, по очах. Обійми, сльози радості… Часто на зустріч приходять сім’ями, династіями, різні покоління яких навчали одні ж і ті вчителі. Свої думки з цього приводу висловлюють обухівці старших поколінь.

РІДНІЙ ШКОЛІ

Моя колиско і моє крило,

Моя любов і невмируща пісне,

Поглянь, як небо сонцем зацвіло

Й веселка перевеслом дивним висне.

Вітаєм, альма матер! Привітай

І нас, твоїх пташат, що прилетіли

В свій гніздо, у свій зелений гай,

В якому виростали і мужніли.

І не біда, що час бере своє,

Що півстоліття буйно пролетіло

Ми по дещиці людям віддаєм

Знання й любов, що ти нам прищепила.

  Анатолій Шпиль, випускник першої школи 1954 р.

 

Наталя ЛЮБИЧЕНКО, м.Обухів

          ВИПУСКНИКАМ

Вальсують думки барвистою юністю,

Серденько тріпоче від сонячних мрій.

Зима уже вкотре збирає із гордістю

Яскраві і зрілі обличчя надій,

Які залишилися в поглядах мудрих,

В косичках й чупринах цвіте сивина,

Долоні змозолені, вправні і дружні,

Веселкою грає сердець глибина.

Засіяні зерна міцної науки,

Знаннями й любов’ю зросили життя.

Роки пролетіли, і погляди внуків

Нам істино кажуть: - Нема вороття…

Нема вороття, та лишилася спрага

До мудрого слова й дзвіночка у клас,

До вчителів, що бажали всім блага.

Благословляли: - Ідіть в добрий час!

Тож храму науки вклонімось низенько,

І двері відкриє нам рідний поріг.

Бо ми ж – українці, й ріднесенька ненька

Зустріне нас миром з далеких доріг.

 

Олексій Макарович Русан, випускник першої школи 1961 р.:

Слово «школа», «рідна школа» звучить велично не лише тоді, коли ти пишаєшся нею, що ти в ній навчався, а й тоді, коли люди говорять: «Він навчався в нашій школі». Так можна сказати і про вчителя. Висококласний вчитель той, слідами якого пішли учні. Таким вчителем у моїй школі був Малород Григорій Омелянович. Його вихованці, які теж стали учителями фізкультури, - Анатолій Шерета, Валерій Пасічний, Петро Карамаш, Віктор Магуза, Олексій Русан.

У народі кажуть: «Перша мати, що родила, друга мати, що навчила…» А мене навчила школа, яку я ніколи не забуду.

Володимир Вікторович Кулінич, випускник 1969 р.: 

Школа – це насамперед педагогічний та учнівський колективи. А у випадку з нашою школою це ще і сама споруда школи, яка має більш, ніж столітню історію. І не тільки тому, що її стіни бережуть пам’ять про А.Малишка, події багатьох пережитих епох, свої традиції. Стіни надійно оберігають також маленькі таємниці багатьох поколінь своїх випускників.

Наш клас цього року відзначатиме півстоліття після закінчення школи. Добра традиція нашого класу – завжди відвідувати першу вчительку Галину Гордіївну Краськову, яка радо нас зустрічає. Не буде винятком і цей рік.

Наталя Давидівна Ленда (дівоче Циганок), медалістка, випускниця 1976 р.:

Школа – джерело знань і натхнень, гордість обухівців. Я б сказала, обухівський храм науки, у якому пізнається не лише навколишній світ, а народжуються справжні людські відносини, які переходять у тривалу міцну дружбу, прикладом якої є перевірені часом випускники рідної Малишкової школи 1976 року. У нас було аж п’ять паралельних класів, які на сьогодні стали одною родиною. Маючи нагоду, шлю вітання педагогам і випускникам другої восьмирічної і першої школи-десятирічки, де ми отримували знання і готували себе до дорослого життя.

 Катерина Мусіївна Коновал (дівоче Кабанець), випускниця першої школи 1965 р.:

Хто вчиться змолоду, той в старості не знає голоду. Так колись казали мені мої батьки. А я і сьогодні доношу цю думку своїм учням. Треба здобути гарні знання, щоб мати достойне життя і ніколи не зупинятися на півдороги. Мені, як педагогу, найцінніше бачити щедрі врожаї засіяного мною зерна. Щороку на вечорах зустрічі випускників я переконуюся, що науку ні вода не затопить, ні вогонь не спалить. Бо наука завжди залишається з людиною.

Микола Михайлович Мироненко, випускник четвертої школи 1977 р., першого випуску новобудови:

Шануй вчителя, як батька. Так мене вчили і так воно насправді є. Бо саме прекрасні мої вчителі разом із батьками дали мені глибокі знання. Хотілося б пригадати Олексія Наумовича Півненка, вчителя математики, та директора школи і фізика Івана Петровича Кульбачного. Вони вселили мені любов до цих предметів, що стали моїм професійним вибором. А Надія Овер’янівна Васильківська навчила гарної української мови. Світла пам’ять їм усім.

Наталя Володимирівна Шевченко (дівоче Чирикал), випускниця четвертої школи 1984 р.:

Учення людині – намисто. Саме освічена людина цікава, яскрава і успішна. Хочу подякувати першій вчительці Ользі Іванівні Кравець, яка повела нас за парти у 1974 році у новозбудоване приміщення четвертої школи.

І я, як педагог, теж пишаюся своїми учнями, у яких - намисто із дорогоцінних знань, добутих і за моєю допомогою у початковій школі, і старших педагогів, які вчили ще й мене. Як добре, що ми, випускники 1984-го, зустрічаємося кожні п’ять років. Поринаємо у ту  світлу пору нашого шкільного дитинства.

Лідія Макарівна Дацько (дівоче Лисенко), випускниця першої школи 1966 р.:

Так доля розпорядилася, що ми з чоловіком Миколою Потаповичем Дацьком після одруження, як військові, тривалий час були далеко від Обухова. Проте душа дуже сумувала за рідним краєм. Особливо тоді, коли мої діти пішли до школи. Як часто я згадувала вчительку початкових класів другої школи Станіславу Василівну Желетюк, яка вчила мене тримати ручку, користуватися чорнильницею. І донині пам’ятаю тепло її руки, якою вона брала мою руку, коли вчила виводити перші літери. А ще нам, дітям, дуже потрібна була похвала учительки, це було таким стимулом вчитися ще краще. Приємно згадувати також, як старшокласники бігли наввипередки, щоб допомогти вчительці математики Наталі Борисівні Дахно донести до школи її сумку із зошитами і книжками. Бо це для учнів було за честь. З дитячої пам’яті раз-по-раз витягую картинку, як старшокласники ведуть попід руки стареньку худесеньку вчительку в капелюшку (на жаль, не пам’ятаю її прізвище). Отаке шанобливе і трепетне ставлення було у нас до вчителів. Як добре, що є організатори зустрічей випускників, є люди, що підтримують цю ідею, будять у наших серцях незабутні спомини.

Катерина Андріївна Гармата, випускниця першої школи 1955 р. , почесний учень першої школи

Іду повз школу, гляну на вікна і зразу спливають слова: «Ось і школа, ось і клас, він давно чекає нас. Ми прийшли усі сюди, щоб учитись і рости». З теплом і добром згадую школу, вчителів, бо вчителі тоді були з великої літери. Мені вже 81-й рік, а я пам’ятаю усіх вчителів другої і першої шкіл по імені і по-батькові, хто що викладав. Математик Валентина Іванівна Кривошея, викладаючи предмет, аж пританцьовувала біля дошки, поверталася до задачі чи теореми, щоб її зрозуміли усі без винятку учні. З теплотою в серці згадую географа Катерину Захарівну Лісову, вчительку іноземної мови Валентину Яківна Нестерівську. Добрим словом згадаю Михайла Васильовича Крапиву, який був не вчителем, а інженером, але так захоплено викладав хімію, був людиною і вчителем з великої літери. Диво-вчителькою була Валентина Сергіївна Гречинська, викладала російську мову. Відрізнялася від сільських вчителів, з яким захопленням ми спостерігали, як вона навколо школи каталася на ковзанах. Була з нами дуже дружною. Усі дівчата хотіли її наслідувати. Це когорта вчителів, яких забути не можна. До них хотілося йти на уроки. На зустрічі випускників їх з теплотою згадують і відмінники, і ті, що гірше навчалися. У нас дуже гарний клас був, у ньому навчалося багато згодом відомих людей. Але час бере своє: на сьогодні із 41 учня класу з обухівців залишилися я та Неля Ключник. Моє побажання теперішнім учням: прагніть до науки і слухайте вчителів, які дадуть вам потрібні знання.

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм