29 квітня 2019

ЯКИЙ БУВ ВЕЛИКДЕНЬ ЗА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ.

Більшовицька влада робила все, аби українці забули свої святині і традиції, за якими жили їх предки. А замість віри в Творця змалечку вбивали в голови людям поклоніння комуністичним тиранам. Але віра незнищенна, вона, як та неопалима купина, відроджувалася і спалахувала світлом надії. Обухівці старшого віку згадують, як вони примудрялися і за безбожної радянщини святкувати Великдень.

 

Шпак (Заїць) Єфросинія Антонівна, довгожителька, вул. Чумацький шлях

У моєму дитинстві Паски не було. Взагалі не було свят. Тільки бідність була. На роботу тоді ходили і в неділю, особливо бригадири гонили на роботу на Паску. Але все одно гарні господині намагалися спекти хоч які паски. Бувало і не лягали спати, щоб до світанку паска була готова. У моєї матері Саньки вдавалися  гарні паски, бо вона пекла хліб ще і в колгосп , бувало, і двічі на день. Тоді ж колгоспникам на трудодень видавали і скількись грамів печеного хліба. Крашанки фарбували в цибулинні, щоб до рук не бралося і ніякої шкоди не було. Як я вийшла заміж, свекруха у мене була дуже віруючою і ходила до церкви, брала мого синочка Федю. Пам’ятаю, якось пішов з бабою на ніч на службу, притулився до свічника і заснув, то розтопленим воском залило всю його кучеряву чуприну. Змити водою не можна було, то випарювала віск через газету утюгом. А Оля, середня дочка, теж просилася до церкви, а вдягнутися не було ж у що, то я красивою хусткою обгорну її… Більше нема ніяких спогадів про Паску – все в роботі та в роботі. На будь-яке свято  – все на полях. Пригадую, мабуть на Трійцю, женилися Романько Галька і Федь на Яру, то голова колгоспу Жевага прийшов і всіх забрав на поле, навіть рідну сестру Марію, яка була старшою дружкою. Залишилися за весільним столом тільки молодий з молодою, якісь вже нікчемні старі та малолітки. Це зараз і одіж є, і на столі все, і на роботу ніхто не жене. Нам же тепер залишалося тільки молитися.

Лагоденко Надія Миколаївна (1952 р.н.), куток Зайцівка (вул.Яровівська):

Наша бабуся Литвин Надія Омелянівна жила в хатинці поруч з нами. Пам’ятаю, в дитинстві щовечора виглядаємо її  із таким смачним насінням. Бабуся кожному давала по пригорщні такої смакоти! Була вона у нас щедра і набожна. Найулюбленіший празник для мене – Паска, бо пахла духмяними пиріжками і паскою, які пекли окремо. Крашанки фарбували в цибулинні. Було, звечора не сплю, щоб о третій ночі збиратися йти до Михайлівської церкви. А коли поверталися додому, то всі сідали до святкового сніданку. В школі мене дуже висміювали, вчителька казала, що це грішно, бо ж ми жовтенята. Посоромлять нас, пообіцяємо, що більше до церкви не підемо. Але знову з нетерпінням чекали наступного Великодня.

Корх Михайло Григорович (1938 р.н.), жив на Бардіївці:

На Великдень мати пекла пиріжки струдні, крашанки фарбувала цибулинням,щоб не бралося до рук і до губів. До церкви бігали в одіжі латка на латці. Моя тітка Марійка (звали її дячихою, бо її чоловік Василь дяком був), все хвалила Кашубу-чоботаря: казала, що тридцять год  його чоботи носила. Аякже, вони тридцять год, можна сказатть,  провисіли на жердці, бо до церкви і з церкви йшла боса, тільки у церкві у них постоїть і зніме. Так можна і триста тридцять год чоботи проносити.

Було, на Паску в центрі на площі збиралося багато хлопців і дівчат в українському вбранні. З гармошкою, бубоном не втихали до пізньої ночі. А на Пидині (вона тоді була лиса, як бубон) дівчата витанцьовували, стрічками розмахували. З центру було видно ті дівчачі стрічки і вишиванки. Раз у тиждень крутили кіно в центрі. Тоді хоч сухарі гризли, але якось веселіше жилося. Вміли працювати і відпочивати. А зараз подичавіли. У вихідний проходжуюся центром – пустка. Хіба що якась тічка пробіжить…

Слободян Марія Іллівна, мкрн. Яблуневий:

Я родом з Черкащини, звідти привезла родинний звичай брати на освячення до церкви паску, крашанки і обов’язково одну обчищену. Потім її за святковим столом ділили на всіх – це щоб родина трималася купочки. А перед цим – обов’язково читали «Отче наш», просили Бога благословити трапезу. В дитинстві любила ходити до церкви, вистояти всю службу, вислухати усі пісні. Коли поверталися додому, сонце сяяло в обличчя, а тіло і душа було сповнені намоленим світлом.

Петриченко (Чорноіван) Любов Петрівна, мкрн. Яблуневий:

Родом я з Перегонівки. В дитинстві ходила з бабою Чорноіван Секлетою Кирилівною до церкви в Германівку. На все життя запам’яталася великодня пісня, якою колись діти хотили по хатах і христували.

Христос христував, Боже діло розбирав,

А жидівські пани та веселі були,

Як Ісуса Христа та до гробу вели.

Плачте люди, ридайте,

Мого сина із неволі викупляйте.

А мій Син воскресе, він вам радість принесе.

Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес!

 На Великдень ми ходили   –  і самі, і з батьками  – в гості. А в понеділок при вході в школу чергові перевіряли наші пальці. У кого були зафарбовані крашанками  – записували і виставляли на лінійку. Куди ж там, тоді всі вчителі були партійні. Хоч самі тихцем своїх дітей ночами хрестили. Зараз, слава Богу, ходи до церкви, та телевізори не відпускають.

Назаренко (дівоче Школьна) Марія Миколаївна, куток Поляна (мкрн.Яблуневий):

Я з багатодітної родини. Предки наші були дуже віруючі. Бабуся по мамі Єфросинія (Пріська) Олександрівна Козаченко (народилася десь в 1910 р.) співала в церковному хорі Красної Слобідки. Зростила 13 дітей. Мама моя Школьна (Козаченко) Катерина Нестерівна (1930-2018)  теж була набожна жінка. Жили ми на той час на хуторі Ленди, а до церкви ходила я в Григорівку із дідом по батьку Федем Михайловичем Школьним, повним кавалером ордена Слави, який пройшов і Фінську війну. Сам до церкви ходив постійно і мене брав, особливо на Паску. До Великодня готувалися дуже старанно: вигрібали скрізь, мили, білили. Баба тісто на паску місила у великій діжі, а перед цим дуже молилася. У той день ніхто не бігав, щоб паска не сіла, усе робили спокійно і з любов’ю. Ходили освячувати Паску звечора або вдосвіта. Йдемо полем, жайворонок виспівує і душа співає, і я ніби лечу над полем. Радості – через край. А як зайдемо у григорівський ліс Темник – рясту там. Коли приходили додому, будили менших і сідали до столу. Найперше їли освячену паску і гуляли навбитки крашанками. Хлопці бігали по хатах христувати людей отакими словами: Христос Воскрес! Нас Бог принес. Пташки літають, весело співають, а ми не смутімося – Христу поклонімося! Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес! Їм відповідали «Воістину воскрес!» і давали в торбу крашанки і цукерки. А найкраще нам було, що на Великдень удома нас не змушували працювати. А ще з раннього дитинства пам’ятаю, що дівчата вдягали в український одяг, хлопці у вишиванки і грали у гру «Довга лоза». Стають хлопець з дівчиною тримають гілку верби, а задні проходили під вербою. Така краса була. До кінця дня – пісні, танці під гармошку.

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм