«ЯКБИ НЕ МИ, ТО БАГАТО КАЛІК ХОДИЛО Б ПО СВІТУ»

Розповідає Воробей Галина Петрівна (16.05.1961 р.н., м.Обухів) про свою маму Жевагу (у дівоцтві Литвин) Ольгу Василівну (15.09.1918-22.06.2002 р.ж.). Народилася мама у Векли Луківни (1885 р.н.) та Василя Григоровича (1890 р.н.) Литвинів в Обухові на Піщаній. Їх хата стояла на місці теперішнього комплексу «Казка». В родині було 9 дітей, вижило семеро. Ольга, як і всі діти того покоління, вже з трьох років воли пасла, ходила по людях, потім закінчила три класи Обухівської третьої школи. Тринадцятирічною подалася до Києва «за компанію» із старшими дівчатами. Пригадувала, як усі посідали їсти, а Ольга пішла в дорогу без харчів. То тільки одна дівчина поділилася з нею їжею. Через багато років її мама впізнає, коли та прийде до неї вправляти спину. У Києві вона пішла по Хрещатику, де їй зустрілися два чоловіки, один з яких – дядьо Ваня (викладач медінституту Іван Живаго), запросив до себе у помічниці. Часто потім згадувала його з великою вдячністю за доброту, за науку. Вона скрізь супроводжувала його, у тому числі і на лекціях. Маючи відмінну пам’ять, усе почуте від нього зафіксувала на все життя. Він їй допоміг і закінчити терапевтичний факультет медінституту. Під страхом репресій дядьо Ваня зі своїм сином Борисом перед війною виїжджають до Америки, а мама Ольга повертається до Обухова і йде в колгосп. Під час німецької окупації дев’ять разів її намагалися вивезти на примусові роботи до Німеччини, але вона втікала. А коли зайшли наші, то вона пішла на фронт. Воювала зенітницею у складі І Українського фронту. Дійшла до річки Одер. В останні місяці війни одружилася з військовим, який пропав під час останнього бою, який тривав вже після оголошення перемоги. Після повернення додому у неї у квітні 1946 р. народився син Анатолій. Так як усі її документи, у тому числі і фронтові, згоріли, то вона пішла працювати не лікарем, а дояркою в колгосп. У 1959 р. вийшла заміж за вдівця з двома дітьми Жевагу Петра Миколайовича. У 1961 р. у них народилася я, Галина. Коли почала практикувати мама? Ще із замолоду. У неї була вроджена чутливість пальців, особливо відчувала нерви. Спочатку допомогла одному чоловікові, після цього пішли інші люди. Перебувало у нашому дворі тисячі людей з усього Союзу. Про неї…
Детальніше ...

ХРАМ НА СЛАВУ БОЖУ І ДЛЯ БЛАГА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Споконвіку зводили наші предки храми неземної краси для того, щоб після трудів праведних зібратися разом і соборною молитвою подякувати Всевишньому за його милість, уклінно попросити гарного врожаю і родинного благополуччя. Для спорудження храмів кликали найвидатніших майстрів, які, отримавши благословення на Божу справу, бралися за роботу. Долучитися до зведення храму мав за честь кожен християнин: хто коштами, хто безпосередньою участю в будівництві, хто моральною підтримкою. На цих же засадах споруджуються храми, церкви, каплиці і по сьогодні. Загальновідомо, як після утвердження незалежності України відновлювалися сотні храмів, зруйнованих атеїстичною радянською владою. Кошти на цю благородну і патріотичну справу надавали переважно закордонні українці-меценати. За роки незалежності розвинувся власний бізнес, стали на ноги вітчизняні підприємства. Їх засновники, хто мислив по-державницьки, розуміли, що побудувати міцну державу можна лише на міцних духовних підвалинах. Тому такі підприємці все сміливіше стали допомагати християнським громадам у спорудженні храмів. Своя історія спорудження приміщення храму з допомогою благодійників і в Хресто-Воздвиженської громади УПЦ, що на Антенному полі. Спочатку їй активно допомагав колектив картонно-паперового комбінату. А п’ять років тому проблемами спорудження храму зацікавився обухівський підприємець та меценат Василь Васильович Скарлат: Коли ми почали співпрацювати з Василем Васильовичем, на той час ми встигли звести лише півстіни, - розповідає настоятель громади о.Андрій Брега. – Професійно і відповідально взявся Василь Васильович за продовження будівництва. Він проникся усіма аспектами складного будівництва, а для себе ми відкрили в ньому порядну і високодуховну людину. Ми вдячні йому і Богу ще й за те, що вслід за ним до благодійної допомоги нам долучився і його партнер Ігор Васильович Лавренюк. Про потреби нашої громади вони знають не тільки від мене, як настоятеля. Безпосередні зустрічі з громадою дають їм повне уявлення і про будівничі справи, і про особисті проблеми наших прихожан. Ці два благодійники не залишають їх поза увагою. З кожним днем все чіткіших форм, все кращого вигляду набуває наш храм. І у своїх молитовних зверненнях до Бога ми дякуємо за цих людей, молимося за їх родини, за всю обухівську громаду. За такий безцінний внесок Василя Васильовича й Ігоря Васильовича у спорудження нашого храму у 2015 році їх обох було відзначено церковним орденом Андрія Первозванного. Але найвищою нагородою їм нехай буде наша щира…
Детальніше ...

ОБУХІВ1905-ГО: ХТО ГРОМИВ ЄВРЕЇВ І ХТО ЇХ РЯТУВАВ. Спогад громадянки США Варвари Антонівни Крамаренко-Діберт

Кілька років тому мені потрапили до рук спогади Варвари Антонівни Крамаренко-Діберт, які проливають світло на багато подій першої половини буремного 20-го століття. Прийшла черга з ними ознайомитися і обухівцям. Із цих спогадів чітко проглядається «гібридна» підступність російської імперсько-більшовицької політики, у т.ч. і в єврейському питанні. В 1905-1906 роках прокотилася хвиля єврейських погромів по українських містах і містечках. Починала ці погроми нікому невідома в цій місцевості купка людей, до яких потім приєднувалася здеморалізована частина й місцевого на­селення. Один з таких погромів відбувся в містечку Обухові Київського повіту. Священиком там був мій дід по матері о. Володимир Ле­вицький (ред. з 1903 по 1913 р. був настоятелем Воскресенської-Миколаївської церкви, що знаходилася на місці теперішнього приміщення міської ради). Садиба його була на головній вулиці, напроти базарної площі, навкруги якої були єврейські будинки й будиночки. Коли служниця повідомила о. Володимиру, що в містечку йде по­гром єврейських приміщень і багато євреїв, в основному жінок з діть­ми, біжать з криком і плачем через площу до головної вулиці, то о.Володимир наказав служниці відкрити ворота та хвіртку й поста­вити при вході до воріт маленький столик. Сам о. Володимир одягнув поверх ряси єпітрахіль, в руки взяв хреста і почав служити мо­лебень за здоров'я «Його Імператорського Вєлічества Миколи ІІ» й співати "Боже, Царя храні». Служниця, яка стояла коло хвіртки, запрошувала переляканих єв­реїв забігати в двір та ховатись в підвалі будинку. Приголомшені співом "Боже, царя храні» та врочистим вигля­дом старшого священика з хрестом в руках, погромники захололи від несподіванки й зупинились, а деякі попадали на коліна й по­чали хреститися, як то робили в церкві при співі «Боже, царя храні». Після цього о.Володимир звернувся до погромників зворушливим закликом не робити людям зла, а повернутися до своїх домів та зай­нятися своїми справами. о.Володимир потім розповідав, що серед погромників він не ба­чив ні одного знайомого обличчя - ні парафіян, ні громадян містеч­ка (!). На другий день до нього завітав один із чиновників місцевої жандармерії і сказав: " Батюшка, ви не в своє діло вмішалися і це буде мати свої наслідки». І справді, наслідки проявилися в тому, що о. Володимир Левицький не діставав декілька років при­значеної йому ще перед тим вищої нагороди протоієрея - митри. Сусіди о.…
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКЕ ДИВО В ПАНСЬКОМУ ЯРУ

Всевишній створив природу, живі істоти, Всесвіт, наш внутрішній світ. Ніякій людині це не під силу. Все творилося для любові і процвітання, але ми, люди, ніколи не хочемо розгледіти Божі дари і добрі наміри. Я, Єфросинія Антонівна Шпак, маю поважний вік і хочу засвідчити Господні дива, про які чула від старожилів та й сама не раз була їх свідком. В Обухові є чудодійна капличка для тих, хто з вірою Божою в щирім серці з неї набирає воду. Знаходиться вона у Панському яру, навпроти радгоспної тракторної бригади, де комплекс був. Щороку у десяту п’ятницю після Великодня її освячують. Пам’ятаю із дитинства, тоді був хресний хід на чолі з отцем Афанасієм із Свято-Михайлівської церкви, що на автостанції. Починали із освячення Ракової криниці поблизу церкви, потім - Колошиної (на самому березі по вул. Пушкіна), а тоді освячували криницю в Мазиковщині. На жаль, останню радгосп закидав і поставив очисні споруди (на Яблуневому навпроти аптеки). У ній була добренна цілюща вода. А далі йшла юрба людей до Панського яру. Не тільки в десяту п’ятницю проводили цей обряд, бувало і в посушливе літо, і на Григорія 6 травня. Молилися, дбали про врожай. Розказувала мені свекруха Євдокія Іванівна Шпак (1887-1974). У селі Красному під Обуховом жила багатюща сім’я. А була у них одна-єдина доросла дочка, носила червоне гарне намисто, але чогось потеряла ум. Куди тільки не кидалися батьки та вже й змирилися. Вона часто залишалася сама дома. А то якось зникла аж на три дні. Може, вже й оплакали її батьки. Аж раптом приходить дочка додому сама – весела, при ясному розумі. І розказує: йшла полем і зустріла старця. Він узяв за руку і повів до кринички. Загадав помолитися і вмитися водою – чистою, як шкло, що й дно було видно. Вона все так і зробила. Коли нахилялася до води, намисто спало із шиї. Оглянулася, а той старець хтозна де й дівся. Батьківської радості не було меж, дякували Богу, молилися, сіли на воза та й поїхали до тої кринички. Дорогу показувала сама дочка. Переконалися, що намисто таки справді лежить на дні. І з собою набрали цілющої води. Той чоловік зразу ж поставив хрест біля кринички, зробив капличку, поставив лампадку.…
Детальніше ...

Черкаські парки та архітектура здивували обухівчан

Як і обіцяли, мандрівки країною продовжуються. Цього разу відомий у місті меценат і Голова Правління “ГО “НАРОДНА РАДА ОБУХОВА” Ігор Лавренюк організував для активних членів організації поїздку до міста Черкаси, яке у свій час було осередком формування Козаччини, а сьогодні – це значний культурний та освітній осередок. Супроводжувала нас професійний екскурсовод, уже відома своїми цікавими розповідями, легендами та фактами Ставнійчук Тамара Аркадіївна, яка неабияк потурбувалась, аби дорога була яскравою та пізнавальною. Першою зупинкою було село Мошни, Черкаської області, яке зазнало розківту після того, як у 1819 році граф Михайло Воронцов одружився на дочці коронного гетьмана Ксаверія Браницького – Єлизаветі і отримав у надане це село з навколишніми землями. Згодом він будує собі палац і церкву в неоготичному стилі з близькосхідними елементами. Автором проекту є Джорджо Торічеллі – одесит італійського походження. На таку красу неможливо не звернути увагу: вибілена цегляна споруда базиліканського типу з прекрасною вежею-дзвіницею висотою 44 метри, підкресленою тонкими пінаклями. Кожна з ділянок церкви має свою прибудову, імітацію каплиці і прикрашену фігурним дахом. Такий собі Тадж‑Махал українського походження. Не менш цікавою була і Земська лікарня (Будинок лікаря), яка з’явилась завдяки племінниці Михайла Воронцова, Катерині Балашовій. Проект замовили відомому архітектору Владиславу Городецькому. Споруда будувалась у 2 етапи. Першу половину відкрили у 1894 р.(не збереглась до наших днів), іншу у 1905 р. Одноповерхова дерев'яна лікарня, декорована у "земському" стилі, містила усі необхідні приміщення: приймальний передпокій, аптеку, кабінет лікаря, операційну, кухню, чотири палати на десять ліжок, ванну і туалет. Аптеку й лікарню обслуговували один лікар, два фельдшери і дві повивальні бабки. Цікаво, що Мошнинська лікарня й досі розташована саме тут. Новий цегляний корпус стоїть на місці двох дерев'яних, однотипних з тим, що будувався першим за проектом Городецького. Насолодившись красою села Мошни, настав час вирушати до наступного пункту призначення. Ним стало вищезгадане місто Черкаси, яке багате на історичні пам’ятки і ландшафтні шедеври. Саме тут для активних членів “ГО “НАРОДНА РАДА ОБУХОВА” організували яскраву подорож по місту для насолоди і збагачення себе духовними та історичними цінностями. Вдалося побачити Свято-Михайлівський кафедральний собор, що є найвищим православним храмом України. Відвідали і відомий музей «Кобзаря» Т. Г. Шевченка, присвячений саме цій збірці і відомий раритетними її виданнями. Його…
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКІ ДУБИ: ШУМ ВІКІВ І КРАСА РІДНОЇ ЗЕМЛІ

Навіть важко уявити нам, сучасним мешканцям колишнього містечка Обухова, як ще сотню років тому на теренах нашого краю не бракувало і хвойних, і листяних, і змішаних лісів, залишки яких на сьогодні ще тримаються на обухівських схилах. А мова піде, зокрема, про поодинокі дуби на території Ранкового ринку та дубовий гайочок, що між верхнім ставком і тим же ринком. Дивним чином вцілів до наших днів цей гайочок, у якому тягнуться до неба кілька десятків могутніх дерев, що своїм виглядом облагороджують цей куточок міста. Як пригадують старожили і музейні працівники, по війні тут ще було пустирище і його засадили школярі третьої школи (тоді ще восьмирічки). А зберіг гайочок від знищення під час активної забудови мікрорайону у 70-80-х роках колишній керівник Обухівського лісництва Митрофан Степанович Устименко. Про цей куточок міста, його історію так розповідає син лісничого, доктор біологічних наук Павло Митрофанович Устименко: Біля цього гайочка колись було лісництво, і ми жили біля нього. Пам`ятається, батько у різних установах відстоював ці дубочки, щоб вони не пішли під пилу. Як оберігав він від порубки дерева і на схилах вздовж об’їзної дороги, навпаки – новими насадженнями укріплялися схили. Садили такі благородні породи як кедр, кримська сосна, коркове дерево. А кілька старих дубів між верхнім озером і Ранковим ринком – природні. Це рештки колишніх дубових лісів, які були поширені на межі Полісся і Лісостепу. Ця межа проходить якраз по річці Стугні. Дубам-велетням з тих колишніх лісів було не менш як по триста років. Такі дуби є ще у столичному сквері Василя Стуса, пара залишилася в Голосіївському парку. Додам, що, напевне, такого ж природного походження і той одинокий красень дуб на мікрорайоні Лікарня, що радує око усім базарувальникам, а також ті дуби при в`їзді в Українку, за які так безрезультатно боролася громадськість. Дійсно, вони перетворилися на релікти і без перебільшення є безцінним національним скарбом. Довговічні ці горді і міцні дерева. Згадаймо тисячолітній дуб Залізняка в Холодному яру. Скільки подій вони перебачили на своєму віку, скільки влад пережили! Є ровесниками двадцятого століття і кілька старих каштанів на зупинці Школа, які були окрасою маєтку Горчакова-Гербеля, а в наш час дали назву вулиці Каштановій. А от соснові лісочки на Піщаній, на так…
Детальніше ...

Медики отримали необхідний пристрый вже через тиждень після розмови з І. В. Лавренюком

У попередньому випуску газети ми інформували читачів про зустрічі членів Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» на чолі з Головою Правління І.В. Лавренюком з медиками Обухова. Привітавши їх з професійним днем, Ігор Васильович у безпосередньому спілкуванні з працівниками лікарень, поліклінік, амбулаторій вияснив їх насущні проблеми, які заважають продуктивній роботі персоналу. Наприклад, до Ігоря Васильовича звернулися лікарі-гінекологи райлікарні, які не могли повноцінно лікувати пацієнтів жіночої консультації через вихід з ладу пристрою безперебійного живлення апарату УЗД. А в стоматологічній поліклініці через відключення газу не було гарячої води для миття інструментів. Зрозуміло, що обмежений бюджет лікувальних закладів і цілий ряд інших причин не дозволяють оперативно реагувати на ці проблеми. Тому Громадська Організація «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» взяла на себе вирішення цих питань. Вже через тиждень необхідний пристрій для УЗД було передано гінекологічному відділенню райлікарні. Вдячність Громадській Організації у присутності колективу висловили завідуюча жіночою консультацією Ірина Володимирівна Колесник, завідуючий поліклінікою Михайло Петрович Шикирявий. «Подарований пристрій сучасний і якісний – такий, як ми просили. Ми дуже задоволені подарунком, бо тепер можемо обслуговувати пацієнтів безперешкодно» - зауважила Ірина Володимирівна. А колективу стоматологічної поліклініки на чолі з головним лікарем Людмилою Олександрівною Адамовою Ігор Васильович передав два електричні водонагрівачі. Як розповідає головна медсестра стоматполіклініки Любов Василівна Кабанець, прилади дуже зручні, нагрівають воду миттєво і працівники лабораторії миють інструменти й інше начиння теплою, а не крижаною водою, як це було раніше.
Детальніше ...

Обухівський ярмарок народної творчості

За сприянням ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА», Обухівським літературно-мистецьким Братством, з готових матеріалів які збиралися на протязі десяти років, було видано мистецьке видання в якому представлені короткі біографічні дані майстрів народної творчості Малишкового краю. Це видання було допущено на здобуття премії Президента України “Українська книжка року” за 2016 рік, в номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства». Ми будемо і надалі продовжувати свою роботу з пошуків духовно-мистецької спадщини Обухівського краю. Свідченням якої є видавництво другого випуску краєзнавчого літературно-мистецького видання “Обухівський ярмарок народної творчості”. Хроніки міста
Детальніше ...

ВИХОДЯТЬ НА ПОЛЕ ВЕТЕРАНИ І ПЕРЕМАГАЮТЬ

Футбол – пристрасть на все життя. Це на перший погляд здається, що бігаючи за м’ячем, чоловіки відривають себе від телевізорів і диванів, тримають себе у задовільній спортивній формі. Насправді, футбол для частини чоловіків – це спосіб життя і мислення, це радість руху і чесної перемоги, це бажане спілкування і відчуття товариського плеча. Цими принципами керуються і наші обухівські ветерани футболу, які десятки років бігають за м’ячем і вже не можуть не бігати за ним. А рушієм у спорті є змагання. Тому, як повітря, навіть ветеранам потрібна змагальність, тобто участь у турнірах. Кілька років поспіль беруть участь обухівські ветерани футболу ФК «Обухів» у футбольному турнірі, що проходить в Лазурному Херсонської області. Минулого року вони вибороли в ньому третє місце. Цього року турнір у Лазурному був присвячений пам’яті загиблих в АТО воїнів. Обухівці дуже прагнули взяти в ньому участь, адже в молодіжному складі команди грав випускник школи ім.. А.Малишка Кирило Забєлін, який добровольцем пішов на фронт, був розвідником-кулеметником 24-ої окремої механізованої бригади і загинув на Луганщині 15 червня 2015 року. Зараз у складі команди грають колишні воїни АТО Сергій Казаєв, Юрій Тищенко, Олександр Бишивець, Олег Довгалюк і Олег Панченко, який нещодавно підписав контракт і знову вирушив виконувати громадянський обов’язок захищати країну. Участь у турнірі гальмувалася звичною проблемою – відсутністю коштів на поїздку. Часу на їх пошуки залишалося все менше. Поїздка зривалася. І знову, як і минулого року, руку допомоги подала Громадська Організація «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» (Голова правління Ігор Васильович Лавренюк). Завдяки зацікавленому ставленню до ветеранського футболу збоку цієї Громадської Організації обухівці змогли відбути на турнір. Але, перш ніж взяти участь у змаганні, обухівські футболісти заїхали до міста Берислава на Херсонщині, де спочиває їх футбольний побратим Кирило Забєлін і вшанували його пам’ять. Підсумком участі ФК «Обухів» у турнірі в Лазурному стало почесне друге місце і задоволення від спілкування з колегами по спорту з інших куточків України. До речі зазначити, що члени ФК «Обухів» представляють Київщину на Першості України з футболу серед учасників АТО. Побажаємо нашим землякам, вірним футболу і його традиціям, нових перемог. 
Детальніше ...

Фонтани Вінниці

Завдяки відомому в місті підприємцю, меценату та Голові Правління "ГО "НАРОДНА РАДА ОБУХОВА" Ігорю Лавренюку активні члени організації мали нагоду відвідати місто Вінниця яке з нещодавніх пір славиться своїми дивовижними лазерними шоу на воді (Вінницькі фонтани). Весь час поїздки нас супроводжував професійний ексурсовод в минулому викладач історії Тамара Аркадіївна Ставнійчук. Члени ГО "НАРОДНА РАДА ОБУХОВА" дорогою від Тамари Аркадіївни дізналися багато історичних фактів, легенд, розповідей старожилів. Багато цікавого ми почули і про будівництво та іновації конструкції самих вінницьких фонтанів, не оминули ми й можливості прогулятися вулицями міста та ознайомитися з його визначними місцями. Всі туристи отримали масу задоволення, незабутні враження від побаченого та почутого. На цьому наші мандрівки країною не закінчуються, пригоди тільки розпочинаються. Наступна подорож планується на кінець липня.
Детальніше ...

КИЯНИ ВРАЖЕНІ ВІКОВОЮ МУДРІСТЮ ОБУХІВСЬКОГО РУШНИКА

За підтримки ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» продовжується мистецька хода обухівського рушника столичними бібліотеками. У травні виставку «Рушники Малишкового краю» приймала бібліотека ім. Анни Ахматової, що знаходиться на Пріорці. На презентацію виставки зібралося багато любителів народного мистецтва – як старшого віку, так і школярики. Крім двох десятків рушників обухівських майстринь Світлани Зохнюк, Надії і Вероніки Поліщук, Ірини Гаврилюк, Антоніни Сайдалієвої, на стендах були виставлені вироби інших видів народного мистецтва нашого краю. Окрасою заходу став виступ викладачів і учнів Київської дитячої школи мистецтв №5, які народними піснями проілюстрували шедеври декоративного мистецтва обухівських майстрів. Адже український народ витворив геніальні зразки духовного спадку як у пісенному, так і прикладному мистецтві. Нам залишається тільки трепетно вивчати, засвоювати і продовжувати цю споконвічну традицію. Про це перед киянами говорили заслужений майстер народної творчості України Галина Кучер, яка представила свої вироби з лози і соломки, член Національної спілки письменників України Наталя Любиченко, яка демонструє свої родові сорочки і рушники, старший науковий співробітник музею-садиби Андрія Малишка Олена Артюшенко, яка на прикладі поетично-пісенної творчості нашого земляка показує духовні шляхи розвитку української нації на тлі ще недалекого драматичного минулого і суперечливого сьогодення. Зустріч киян з обухівськими митцями тривала ще довго, а розмови велися на різні актуальні теми. Глядачі, вражені віковою мудрістю обухівського рушника, ставили безліч запитань щодо його символіки, техніки вишиття тощо. Розмова перелилася на тему пам’яті про свій родовід, про сімейні реліквії і наші духовні начала. П’ятнадцятого червня виставку «Рушники Малишкового краю» прийняла ще одна столична бібліотека – імені Миколи Реріха. На знімку: учасники виставки київська письменниця Міла Іванцова, директор бібліотеки ім.А.Ахматової Надія Шеремет, письменниця Наталя Любиченко, родич А.Малишка Сергій Сак, народознавець Ніна Михайлишина, майстер Галина Кучер, Науковий працівник музею А. Малишка Олена Артюшенко 
Детальніше ...

ВІДХОДИ СТАЮТЬ ДЛЯ ЛЮДИНИ ПЕРШОЮ НЕБЕЗПЕКОЮ. І ДЛЯ ОБУХІВЦІВ ТЕЖ

З розвитком людської цивілізації і підвищення рівня комфорту зростає і кількість відходів життєдіяльності людини. Ми живемо в країні, де екологічна культура більшості населення знаходиться майже на нулю. Відповідно і наші державні установи повноцінно не виконують своїх законодавчої і контролюючої функцій. Восьмого червня міністр екології і природних ресурсів Остап Семерак повідомив, що профільний комітет парламенту узгодив остаточну версію Національної стратегії поводження з відходами. Які небезпечні відходи накопичуються в Україні і як регулюється діяльність їх переробки і утилізації показано на цих малюнках, розміщених у виданні «Слово і діло». Загалом в Україні накопичилося 36 мільярдів тон різних відходів, причому майже 1,6 мільярда тон – це відходи, що становлять небезпеку для людини і навколишнього середовища. На думку експертів, обсяг ринку переробки та утилізації небезпечних відходів в Україні складає майже 10 мільярдів гривень. Сюди входить значна частина побутових відходів, зокрема батарейки, акумулятори і ртутні лампи, а також хімічні і біологічні відходи. Щорічно в землю потрапляє майже 260 тон сполук марганцю, півтони ртуті та чверть тони кадмію. При цьому половина усіх отруйних речовин із побутових відходів міститься у звичайних батарейках. В Україні утилізацією і переробкою небезпечних відходів на кінець 2016 року займалися майже 300 підприємств, у т.ч. в Дніпрі, Львові, Білій Церкві, в Обухові. 45 з них останнім часом були позбавлені ліцензії Мінекології. Основними документами, які регулюють господарську діяльність у сфері поводження з відходами, є закон України 1998 року «Про відходи» та постанова Кабміну про ліцензування діяльності з поводження з небезпечними відходами від 13 липня 2016 р. Ліцензуванню підлягає весь спектр робіт з небезпечними відходами від збору до переробки, утилізації та захоронення. Для отримання ліцензії необхідні документи про наявність відповідної матеріально-технічної бази, плану ліквідації аварії на об’єкті, список небезпечних речовин, з якими планує працювати підприємство, і технологічний регламент. Мешканці Обухова теж потерпають від безвідповідального, споживацького ставлення екологічно небезпечних підприємств до навколишнього середовища, до здоров’я людей. Про таке підприємство - ТОВ «Тарком сервіс» йшлося і на останній сесії Обухівської міської ради 25 травня 2017 року. Це підприємство привернуло до себе увагу обухівчан їдким, рожевого кольору димом з труби, що було помічено ще півроку тому. До того ж, у травні на території цього підприємства сталася пожежа. Громадськість забила тривогу.…
Детальніше ...

ЗЦІЛЮВАТИ І СКАЛЬПЕЛЕМ, І СЕРЦЕМ

Один раз в рік ми вітаємо медиків, зокрема лікарів, з їх професійним днем, відзначаючи їх особливі заслуги перед суспільством, а вони щодня, щохвилини стоять на сторожі нашого життя і здоров’я – і не тільки дотримуючись клятви Гіппократа, а передусім за своїм людським і професійним обов’язком. Як приклад такого служіння людям, можна навести усім відому в Обухові лікарську родину Слюсарів – подружжя Володимира Яковича і Надії Вікторівни та їх дочки Наталі Володимирівни. Переконана, що багато хто з обухівців погодиться з моїми словами про цих лікарів, які допомагають людям і за фахом, і за покликом душі. У містечку Надвірня на Івано-Франківщині 21 червня 1948 року на обійстя до подружжя Якова Демидовича і Франі Людвіговни Слюсарів завітав із піднебесся лелека із новонародженим хлопчиком, якого назвали Володею. Батьки – знавці лісничої справи зростили його допитливим, старанним і чесним. Володимир Якович Слюсар закінчив Бердичівське медучилище з відзнакою, а вищу освіту – в інституті Богомольця. За направленням приїхав до Обухова. І з березня 1978 року зі скальпелем стоїть він на посту в Обухівському хірургічному відділенні. Лікар-хірург вищої категорії. За заслуги перед громадою у справі охорони здоров’я 1915 року ім’я Володимира Яковича занесене до Книги громадянської і професійної честі міста Обухова. Його шанують пацієнти, цінують колеги, а санітарка Віра Марківна Тільна свого часу казала про нього: «Та це золота людина! Яка я щаслива, що десятиліттями працювала пліч-о-пліч із лікарем від Бога». Надійною опорю і підтримкою Володимиру Яковичу ось вже більше чотирьох десятків років є дружина Надія Вікторівна. Зростили її прекрасні трударі Марія Олександрівна та Віктор Олександрович Ліхтанські на Житомирщині. Медичний фах здобувала в Київському медучилищі. Відмінні знання удосконалювала в акушерсько-гінекологічному відділенні Київської обласної лікарні. А з 1981 року Надія Вікторівна була переведена на посаду старшої медсестри хірургічного відділення Обухівської райлікарні. З 1991 року і понині Надія Вікторівна – старша медсестра анестезіології інтенсивної терапії – надійне плече і пацієнтам, і колегам. В 1971 році подружжя стали на весільний рушник. Зростили сина Віктора, який закінчив політехнічний інститут, і донечку Наталочку, яка із золотою медаллю закінчила школу, а потім радувала своїми успіхами у навчанні у Київському медичному університеті ім.Богомольця. Наталю Володимирівну Слюсар знають як лікаря-гінеколога в Київській обласній лікарні, а з…
Детальніше ...

І МЕДИКИ ПОТРЕБУЮТЬ РОЗУМІННЯ І АКТИВНОЇ ПІДТРИМКИ СУСПІЛЬСТВА

У свій професійний день медичні працівники – і лікарі вузької спеціалізації, і середній персонал, і технічний – чекають від людей уваги, простих і щирих слів про значення їх професії у житті суспільства і в здоров’ї кожного з нас. Хтось робить це індивідуально окремому лікарю-рятівнику, когось вразила доброзичливість персоналу відділення і, залишаючи його після вдалого лікування, людина висловлює усім фахівцям у білих халатах свою вдячність. А від імені усіх громадян до численних колективів медиків міста і району з привітаннями завітали члени відомої у місті Громадської Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» на чолі з Головою Правління Ігорем Васильовичем Лавренюком. Їх зустрічали працівники усіх відділень районної лікарні, поліклініки, амбулаторії на Яблуневому, стоматологічної і дитячої поліклінік, сільських ФАПів. Ігор Васильович поздоровляв колективи, розповідав про широку громадську роботу організації, зокрема, з розвитку дитячих талантів, дарував другий випуск ілюстрованого альбому «Обухівський ярмарок народної творчості» та особисті подарунки. Так як медична галузь переживає зараз складний етап реформування, а старі проблеми поки що залишаються без змін, то лікарі звертали увагу гостей на свої нагальні проблеми. Наприклад, до Ігоря Васильовича звернулися лікарі-гінекологи райлікарні, які не можуть повноцінно лікувати пацієнтів жіночої консультації через вихід з ладу пристрою безперебійного живлення апарату УЗД. А в стоматологічній поліклініці через відключення газу нема гарячої води для миття інструментів. Зрозуміло, що обмежений бюджет лікувальних закладів не дозволяє оперативно відреагувати на ці проблеми. Тому «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» взяла на себе вирішення цих питань: вже закупляється необхідний пристрій для УЗД, а в стоматологічну поліклініку будуть придбані два проточні крани-водонагрівачі. Розуміючи потреби медичного персоналу, команда Громадської Організації, крім усього іншого, при зустрічі дарувала кожному закладу ще й необхідні апарати вимірювання тиску. Ознайомившись безпосередньо з медиками, які щодня, щохвилини готові прийти на допомогу, їхніми щоденними проблемами, Ігор Васильович Лавренюк зазначив, наскільки корисними для усіх були ці зустрічі, він переконаний, що тільки через безпосереднє спілкування з людьми можна знати справжній стан справ і оперативно реагувати на нього. Тільки так спільними зусиллями можна поступово, але рішуче і наполегливо змінювати на краще ситуацію в кожній галузі.
Детальніше ...

ЗВІТУВАВ ТАНЦКЛУБ «АНДЕГРАУНД»: П’ЯТЬ РОКІВ ПОШУКІВ І ПЕРЕМОГ

Про танцювальний клуб «Андеграунд» обухівці вже знають по публікації в другому випуску ілюстрованого альбому «Обухівський ярмарок народної творчості». А ще ближче познайомитися з його учасниками була можливість на звітному концерті колективу, який відбувся нещодавно на сцені районного центру культури і дозвілля, що на Піщаній. За п’ять років активної діяльності цей звіт був третім і він продемонстрував помітний ріст професіоналізму як тренерського складу клубу, так і його вихованців. Сучасний танець –напівспортивний і ритмічний, енергійний і розкутий – викликав хвилю позитивних емоцій глядачів. Стільки ж, а навіть і більше задоволення від результату своєї тривалої праці отримали і учасники клубу. Подивували глядачів не тільки діти, а й дорослі учасники клубу - молоді люди, у тому числі й батьки вихованців, які ні в чому не поступалися юним танцюристам. Завершення сезону 2016-2017 р.р. аналізує керівник клубу Андрій Черемісін: Наші досягнення за минулий сезон ґрунтуються на майже повній зміні тренерського складу, що стало запорукою росту фахового рівня наших вихованців, розширенням спектру танцювальних стилів. За рік підросли діти, зросли їхні вміння і навички. Маємо ми і перемоги: наприклад, перші місця на базових змаганнях, п’яте місце у відбірковому турнірі на чемпіонат світу. Усе це ми продемонстрували у звітному концерті. Високу оцінку нашому виконавському рівню дали й авторитетні гості з нашого танцювального цеху. Цього дня ми приймали вітання і слухали відгуки про нашу творчість. Приємним моментом звітного концерту стала гостина нашого друга і мецената Ігоря Васильовича Лавренюка, який підставляє нашому колективу спонсорське плече. І цього разу він зробив нам подарунок з побажанням творчих успіхів. Солодкі подарунки (торт та дитяче шампанське) від ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» учасникам вручили члени організації: депутати Обухівської міської ради Мількевич Олександр та Підтілок Микола, громадські діячі Смиковський Андрій та Лагоденко Юрій, Єльський Максим (трьохкратний чемпіон України з пауєрліфтингу за версією UPC, майстер спорту міжнародного класу) та Штуковецький Дмитро (тренер, який виховав не одного чемпіона України, Європи та Світу з пауєрліфтингу федерації GPF)
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКА ЦІЛИТЕЛЬКА БАБА ПОЛЯ

Згадує внучка Валентина Павлівна Мироненко (дівоче Косогон, 13.05.1963) з родини Галини Семенівни (1.01.1927-10.09.2007) і Павла Михайловича Косогонів (24.01.1925-10.04.1982), у якій були сини Анатолій (7.06.1950-14.11.1987) та Микола (8.03.1954-20.01.1992). Моя бабуся Пелагея Микитівна Киянченко (дівоче Таценко, 8.01.1900 (в паспорті було записано 1890 р.) -29.12.1987), родом з Таценок. Жили великою родиною. У трирічному віці залишилася сиротою разом з старшими сестрами Галею, Уляною і Лізою. Мама померла при пологах. Коли прадід вдруге оженився, народилися ще сестра і братик Тимофій. Бабуся Поля (по-вуличному звали Дорошенко) вийшла заміж в Обухів за дідуся Семена Андрійовича Киянченка (1898-1961). Жили вони на вул. Карла Маркса (тепер Гайдамацька) під горою Пидиною. Мали дочку Катю (1920), Віру (1922), Олю (1925), Галю, мою маму Галину (1927), сина Олексія (1940) – усіх поставили на ноги. Дар цілительства передався їй від бабусі. Розказувала бабуся Поля такий випадок. Було їй років чотирнадцять, працювала в колгоспній ланці. Одна жінка вивихнула ногу. Її посадили на воза, щоб везти до лікарні. Бабуся підійшла і вправила жінці суглоб. І після цього стала вже допомагати своїм рідним і знайомим. Вона була сильною духом. В голодовку ходила міняти щось на харчі. Грошей не мала. Але дар бачення їй допомагав. Згадувала тяжкі воєнні роки, бо ж дідусь був на фронті. Тоді ж з усієї округи йшли жінки просили поворожити, чи живі їхні чоловіки, сини. Бабуся ж казала – гріх ворожити. Але інколи вслід: «Та живий, здоровий, не переживай, прийде!» Була набожна, то і не ворожила, щоб не втручатися в долю людини. Але навчала, що треба бути психологічно сильною і молитися, а ще робити добро, то і Бог благословлятиме. Вона казала: «Бог все бачить!» Хто пам’ятає, вона ніколи не вказувала плати. Щаслива була за добре слово подяки. Ніколи нікому не відмовляла. Пам’ятаю такі довгі черги людей до неї. Завжди казала, щоб несли спочатку грудничків. Їх приймала навіть у свята – прямо на своєму ліжку. Було, гляне і скаже, що болить у немовляти. Дасть пораду, чим лікувати. А ще й обов’язково пригостить дитя цукеркою, і воно вже й усміхалося. Ні для кого не секрет, що і самі лікарі приходили по допомогу до неї і навіть радили своїм пацієнтам. Багато хто приходив вчитися, але піде, було,…
Детальніше ...

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм